Як ужгородский журналіст допоміг російським пропагандистам

Цю нісенітницю спростували десятки ЗМІ, але ніхто не відслідкував причинно-наслідкові зв’язки. Авжеж, росіянам не потрібен привід для брехні, але цього разу він є. Читайте далі — ми розкажемо, звідки у фейка стирчать вуха.

Про що мова

Через телеграм-канали, націлені на авдиторію тимчасово окупованої Херсонщини, російські пропагандисти дезінформують, що дітей, яких батьки відправлять на підконтрольну Україні територію, можуть продати за кордон на органи.

Натомість виїзд дітей на росію через програму таборів «Ми – дєті Волґі» висвітлюється виключно позитивно та із закликами розширення участі в аналогічних програмах.

«Таким чином, російське вище військово-політичне керівництво прагне збільшити обсяги незаконного вивезення українських дітей з тимчасово окупованих територій півдня України на територію росії для подальшого незаконного усиновлення», — пояснюють у Центрі національного спротиву. І ми з ними погоджуємося.

Першоджерело фейку

Російські пропагандисти уважно відслідковують публікації в українських ЗМІ. І кожне необережно сказане слово, не до кінця перевірену інформацію або маніпулятивно подану новину перекручують на свою користь. Так сталося і цього разу.

Якщо пам’ятаєте, нещодавно український журналіст Віталій Глагола повідомив, що «на Закарпатті затримали чоловіка, що продавав на органи у Європу дітей віком 1-2 роки». Цю «сенсацію» охоче підхопили численні українські ЗМІ, а слідом за ними (яка несподіванка!) і російські федеральні сайти-сміттярки з заголовками один страшніше іншого: «На Украінє убівают дєтєй і прадают іх на орґани». Це все брехня.

Правда

Ще тоді ми перевірили цю інформацію і з’ясували, що дитину дійсно намагалися вивезти в країну ЄС та продати там за 25 тисяч доларів США. Але НЕ на органи, а на всиновлення. Це теж страшний злочин, але, погодьтеся, різниця суттєва.

Як то часто буває, наше спростування і близько не набрало такого охоплення, яке було у фейка. Тому закликаємо вас поширювати наші дописи, щоб їх прочитало якнайбільше людей.

Тоді ми писали, що цей випадок є наочним прикладом, чому не варто довіряти анонімним джерелам, на яких спираються журналісти. Цього разу ми бачимо, як недоброчесна робота журналіста може нашкодити і нести за собою дуже серйозні наслідки.

Нам варто намагатися запам'ятовувати імена недоброчесних журналістів і назви видань, які були помічені в поширенні фейків. Так ми потроху почнемо створювати інститут репутації, коли журналісти знатимуть, що за такі публікації будуть репутаційні втрати. І тричі подумають, перш ніж повідомити щось без належної перевірки