Маніпуляції навколо світлини "Стерв'янтик і маленька дитина"

У деяких з них вказують першоджерело — користувач Ігумен Саватій Собко. У нього на сторінці дійсно є такий текст, щоправда, опублікований ще шостого липня минулого року.

Найімовірніше, рівно за рік після того фейсбук комусь нагадав про цей допис (є такий розділ “Спогади”), хтось його прокоментував або поширив. Так ця маніпуляція завірусилася знову й перетворилася на циклічну.

Це якщо казати конкретно про цей текст. Бо якщо розглядати саму світлину, то нею маніпулюють ледве не з дня її створення. Автора критикують за те, що він не допоміг дитині. Натомість використав її страждання для своєї вигоди. Справжнім стерв'ятником, казали критики, був сам Картер.

Ми не переповідатимемо, які саме твердження в усіх цих дописах фейкові та/або маніпулятивні. Натомість просто розкажемо, як усе було насправді, принаймні згідно з публікаціями в авторитетних джерелах та зі слів самих учасників цієї історії.

У березні 1993 року південноафриканський фотограф Кевін Картер поїхав у Судан, де тривали збройні конфлікти, а через них і голод. Біля села Айод Картер фотографував жертв голоду. Коли він вирішив трохи відволіктися від побаченого, випадково наштовхнувся на дитину, яка лежала ниць на спекотному сонці. 

Незабаром неподалік приземлився стерв’ятник. Цю ситуацію й зазнимкував Кевін. Після чого почекав ще хвилин 20, щоб птах, можливо, розправив крила для більш ефектного фото. Коли цього не сталося, він прогнав стерв’ятника.

Це сталося неподалік годувального центру ООН, куди й прямувала дитина, коли зупинилася перепочити. Батьки в цей час саме брали їжу з гуманітарного літака, тому й залишили своє маля без нагляду ненадовго.

Фотографію купила газета The New York Times, вона й опублікувала її 26 березня 1993 року. Щоправда, назвала її як “Стерв'ятник і маленька дівчинка”, тоді як пізніше з’ясувалося, що насправді на світлині зображений хлопчик Конг Ніонг.

Того ж дня телефонні дроти редакції почали обривати сотні читачів, щоб запитати, чи вижила дитина.

У зв’язку з цим в газеті опублікували спеціальну примітку редактора, в якій йшлося про те, що, за словами фотографа, дитина “достатньо одужала, щоб продовжити свій похід після того, як стерв’ятника прогнали. Чи дійшла вона до центру – невідомо”.

Але й після цього люди не могли вгамуватися — вони випитували  безпосередньо у Картера, чому він не допоміг дитині, а цинічно використав її лише для того, щоб сфотографувати. Крім читачів, фотографа критикували й деякі колеги-журналісти.

Громада засудила його не лише за те, що він виконував свою роботу замість того, щоб негайно прогнати хижого птаха, але й за той факт, що він не допоміг дитині після того, як зробив знімки. Мовляв, без сил вона була змушена й надалі йти до центру годування сама.

Однак Картер працював у той час, коли фотожурналістам наказали не торкатися жертв голоду через страх поширення інфекцій. Картер підрахував, що в годувальному центрі помирало двадцять людей на годину. Тобто дитина на фото не була унікальною в цьому плані. Попри це, Картер часто висловлював жаль, що нічого не зробив, щоб допомогти їй, хоча він мало що міг зробити.

Як пише видання El Mundo, якщо придивитися до фотографії у високій роздільній здатності, то можна помітити на правій руці дитини пластиковий браслет продовольчої станції ООН. На ньому синім маркером написаний код “Т3”. Це вказує на те, що вона вже була зареєстрована в Центрі.

Флоранс Мурен, яка координувала роботу в імпровізованій амбулаторії, пояснила, що для маркування використовували дві літери: “Т” — для важкого недоїдання та “S” — для тих, хто потребував лише прикорму. Цифра вказувала порядок надходження до центру харчування.

"Це означає, що Конг страждав від важкої форми недоїдання. Він був третім, хто дістався до центру, одужав, пережив голод, стерв'ятника і найгірші передбачення західних читачів”, — сказала Флоранс.

Через 18 років після дня, коли було зроблене фото, тобто у 2011, співробітники видання “Crónica” вирушила в Айод, щоб відновити невідомі факти з цієї історії.

Вони опитали десятки місцевих мешканців, аж поки не знайшли жінку на ім’я Мері Нялуак, яка 18 років тому роздавала в тому Центрі їжу.

Найперше, що вона сказала — це те, що “на фото хлопчик, а не дівчинка (аж до того часу цього не знали - ред.). І звуть його Конг Ніонг, і живе він за селом”.

Далі вже не складно було відшукати родину Конга. Батько одразу впізнав свого сина на фото та підтвердив, що він “одужав від того голоду, але помер чотири роки тому від “лихоманки”.

Сліпою плямою в цій історії досі лишається питання — чому жінка знала, де живе хлопчик, але не знала, що на той час він уже помер. 

Самогубство Картера

27 липня 1994 року Картер вчинив самогубство. Він приклеїв один кінець шланга до вихлопної труби свого пікапа, а інший кінець засунув собі у вікно. Так він помер від отруєння у віці 33 років. У передсмертному листі він нарікає на брак грошей, на депресію, борги, а також біль від спогадів про вбивства і трупи, про голодних і поранених дітей, яких йому доводилося бачити під час виконання професійних обов’язків