Нарбут - "великий російський художник"? Як росіяни знову привласнюють нашу культуру

Нуль днів, як росія нічого не крала — 2. Лише кілька днів тому ми розповідали, як росія привласнює собі надбання інших – мова йшла про “російський етнічний десерт” Медовик, який насправді має давнє українське коріння.

І от новий день — нове привласнення. Цього разу об’єктом крадіжки стала спадщина Георгія Нарбута – видатного українського графіка та ілюстратора, батька української типографіки.

Про що йде мова?

Наші читачі надіслали нам допис російського дизайнера Алєксандра Шиманова, який створив шрифт під назвою “Суржик”, натхненний, за його словами, роботами Нарбута. Шиманов записав його до “великих російських художників і шрифтовиків”, чим викликав обурення української спільноти.

Шиманов — графічний і шрифтовий дизайнер із Нижнього Новгорода, відомий своїм захопленням совіцькою естетикою. У його портфоліо — шрифти, натхненні пропагандистськими плакатами того періоду, а також цілий розділ “Soviet lettering” на його сайті.

Що стверджує російський дизайнер?

На своїй Instagram-сторінці він написав, що шрифт ST-Surzhik є “вигаданим староруським шрифтом”, у якому поєднані різностильові форми. Шиманов охарактеризував Георгія Нарбута як митця, який “виріс на російському культурному коді, увібрав у себе російську класику і під кінець життя став українським націоналістом”. Він також заявив, що Нарбут є “батьком української графіки”, але самі букви його авторства мають “російське походження”.

Шиманов стверджує, що не варто “віддавати” Нарбута “у виключне користування українським націоналістам”, адже, на його думку, “київська” спадщина митця значно поступається його “російським і радянським роботам”.

Шрифт ST-Surzhik можна застосувати до російської, білоруської, болгарської, сербської та ще низки інших мов, але української серед них немає.

Георгій Нарбут: ким він був насправді?

Георгій Нарбут – український художник-графік, ілюстратор і дизайнер, який заклав фундамент візуальної ідентичности українців. Він є автором перших державних символів України: герба, банкнот і поштових марок. «Нарбут нас графічно “українізував”», – так говорять мистецтвознавці про спадок художника.

Народжений у 1886 році на Чернігівщині, Нарбут захоплювався геральдикою й українськими мотивами ще в юності. Його стиль сформувався під впливом досліджень старожитностей і козацької культури, а його роботи стали втіленням “українського графічного стилю”.

Нарбут справді після навчання в Глухові вирушив до Петербурга, де вивчав мистецтво. Він співпрацював із російськими художниками та здобув популярність як ілюстратор. Але перебуваючи там, він розвинув свій авторський стиль, в якому поєднав європейські тренди та українські мотиви.

У 1917 році художник повернувся до Києва, де став професором графіки, а згодом — ректором Української академії мистецтв. У своїй київській квартирі він заснував осередок митців і продовжував творити навіть у складних умовах революційного часу.

Однією з найвідоміших робіт Нарбута стала українська абетка, яка вийшла друком у 1917 році. У ній художник поєднав літери з бароковими орнаментами, міфологічними образами та елементами української народної культури.

Попри коротке життя (Нарбут прожив лише 34 роки), він помітно вплинув на українську культуру й ідентичність.

Як російські шрифти витісняють українську культуру?

Чому шрифти є важливими? Бо також можуть бути потужним інструментом культурного впливу. Росіяни вкотре намагаються применшити значення українських здобутків, і слова що “київський період” Георгія Нарбута не має такого значення, як його діяльність у Петербурзі, є цьому лише зайвим прикладом. Так само вони вкотре відмовляють українцям у власній ідентичності, привласнюючи частину нашої культури лише за фактом навчання художника в російському місті.

Ця тенденція має давні корені. В Україні вже є приклади, коли російські шрифти ставали інструментом культурного впливу. Наприклад, шрифт “Іжиця”, створений у 1988 році російською дизайнеркою Світланою Єрмолаєвою на основі церковнослов’янської традиції, набув офіційного статусу в незалежній Україні. Після затвердження Верховною Радою він був єдиним для друку грамот, нагород і документів. Згодом цей шрифт де тільки не використовували: від назв зупинок і маркування товарів у супермаркетах до табличок адміністративних будівель, включно з Офісом Президента України.

Ба більше – український шрифтовий дизайнер та військовослужбовець Богдан Гдаль не так давно повідомляв, що російську “Іжицю” навіть застосували для напису “Героям слава” на пам’ятниках загиблим військовим на Берковецькому кладовищі. Стиль і формат хрестів, за його словами, затвердили на рівні Київради.

“Думав, що розголосу про ідеологічно неприйнятний російський шрифт “Іжиця” було достатньо, щоб кожен знав, що його не можна використовувати на ідеологічно-чутливих локаціях. Але його і далі тулять, намагаючись створити ефект сивої давнини”, – писав Богдан Гдаль у соцмережі Х.

Богдан Гдаль є одним із популяризаторів заміни російського шрифту “Іжиця” у публічному просторі України. За його словами, цей шрифт поширився в 90-х через брак знань і відсутність альтернатив. Саме цей дизайнер створив нові шрифти для станцій метро “Площа Українських Героїв” і “Звіринецька”, які замінили застарілий совіцький стиль.

Основою нового шрифту стала стилістика Георгія Нарбута й Василя Кричевського, ще одного видатного українського графіка. Зокрема, автор використав історичні форми, як-от козацький хрест, що символізує боротьбу за незалежність і сучасні військові символи. Гдаль підкреслює, що сучасна кирилиця – це “покруч” із латиниці, створений у росії, а нові форми – це відмова від імперських впливів і повернення до автентичного розвитку української кирилиці.

Зокрема завдяки зусиллям Богдана Гдаля про цю проблему нарешті задумалися й українські депутати. Торік вони зареєстрували законопроєкт “Про припинення використання шрифтів російського походження в роботі Верховної Ради України”, зокрема шрифту “Іжиця”. Документ досі очікує розгляду. Як зазначає Гдаль, “здається, комусь цього дуже не хотілося, тобто, хтось ставив палиці в колеса”.

Чому це важливо?

Привласнення української культурної спадщини, як у випадку з Георгієм Нарбутом, і використання російських шрифтів у публічному просторі — це інструменти “візуальної окупації”, що підривають українську ідентичність. Через свою повсюдну поширеність “Іжиця” сприймалася як “свій” шрифт. Але насправді це продукт російської графічної культури, який асоціюється з “рускім міром”. Він є прикладом прихованої експансії, яка витісняє нашу власну шрифтову культуру

Підготувала Альона Маліченко.