Політична провокація чи відновлення справедливости?

Потім українцями вказали Іллю Ріпина та Івана Айвазовського. Почалися ж перейменування в нью-йоркському музеї зі зміни назви відомої картини французького художника Едгара Дега. З "Російських танцівниць" вона стала "Танцівницями в українському одязі". 

Новину про зміну національности художників болісно сприйняли у росії. Пропагандистські медіа один за одним почали цитувати голову спілки художників росії Андрєя Кавальчюка, який назвав дії нью-йоркського музею «політичною провокацією». 

Заголовки до цієї новини були відповідними – «піар-надування», «на користь бідних», «справа рук випадкових людей», «переплавка русскіх в українців» тощо. Ми дослідили до яких аргументів зверталися російські пропагандисти, рефлексуючи на цю новину. Розповідаємо, чому вони є продовженням імперського наративу, який росіяни використовують не одне століття. 

"Куїнджі, Ріпин та Айвазовський не є українцями, бо народились в російській імперії" 

Зазначені художники народились в українських містах, надихались її пейзажами, їх творчість просякнута українськими мотивами. З Україною пов’язані й їхні знакові роботи. Але в уявленні росіян та світової мистецької спільноти вони все одно вважалися росіянами. 

Чому так? Бо російська імперія не тільки впродовж років захоплювала території, вона ще й привласнювала культурні та історичні надбання, а те, що не могла вкрасти – знищувала. Тримати в узді таку велику кількість земель та народів під прапором імперії допомагали мова й культура. Завойовані народи зросійщували, а культура поневолених народів автоматично ставала російською. 

Але росія не лише впродовж століть приписувала собі чужі надбання, вона змогла переконати у цьому і світ. Про те, що українська культура дуже довго сприймалась у світі як частина культури російської не приховують і в Метрополітен музеї. У примітках до картин українських художників там зазначено, що митців, які працювали в країнах, що входили до складу російської імперії та совєцького союзу, аж до двадцять першого століття ідентифікували на виставках і в публікаціях як російських.

"З Україною Куїнджі, Ріпина та Айвазовського нічого не поєднує, це американці «переплавляють» росіян на українців" 

Наведемо деякі факти з життя і творчості Куїнджі, Ріпина та Айвазовського, якій суперечать російській імперській пропаганді. Архип Куїнджі народився в Маріуполі в сім'ї шевця грецького походження. Він виріс в українському середовищі, жив у Маріуполі, Феодосії, Одесі. Росіяни найчастіше згадують, що частину свого життя Куїнджі провів у пєтєрбурґє й навчався в місцевій академії мистецтв, хоча за часів російської імперії інших шляхів стати художником майже не було. 

Куїнджі повертався до української теми протягом усього життя. Ось назви деяких його робіт – "Українська ніч", "Чумацький шлях у Маріуполі", "Дніпро вранці", "Україна". Головною картиною своєї творчості сам художник вважав "Місячну ніч на Дніпрі", а над картиною «Вечір в Україні» Куїнджі працював понад 20 років. Хоча багато картин Куїнджі пов'язані з нашою країною, в Україні їх небагато. Більшість полотен художника зберігаються на росії. 

Ілля Ріпин народився в українській козацькій родині у Чугуєві, що на Харківщині, де провів свою юність. Довгий час мешкав у пєтєрбурґє та Фінляндії, але підтримував тісні зв’язки з Україною, її культурним життям та роботою українських художників. Він надихався українською природою та фольклором. Знакові роботи Ріпина мали українські мотиви, зокрема «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Консультантом художника під час написання цієї картини був знаний історик українського козацтва Дмитро Яворницький. Ріпин говорив і писав українською мовою, у листах часто згадує Україну, як свою батьківщину. Ілля Ріпин помер у Фінляндії і за заповітом, тіло мали поховати в рідному Чугуєві, але через більшовицьку владу вдова художника вирішила поховати чоловіка поблизу пагорба, який Ріпин називав Чугуєвою гіркою. 

Іван Айвазовський народився у вірменській родині в Криму. Його батьки до цього жили на Галичині, куди переїхали з Вірменії. Айвазовський навчався також у пєтєрбурґє, в академії мистецтв. Багато подорожував світом, після свого повернення назавжди оселився у Феодосії. Айвазовський знав українську мову, а серед робіт, окрім власне моря, є низка пов’язаних з українською культурою. Наприклад, "Весілля в Україні", "Український пейзаж", "Очерет на Дніпрі", "Чумаки в степу вночі", "Млин на березі річки. Україна", "Під час жнив". У 2016 році третьяковська галерея експонувала виставку до 200-річчя з дня народження Айвазовського. Серед робіт було 38 картин, вивезених з Феодосії, хоча сам художник передав їх у спадок рідному місту. 

"Це все політичні дії, внаслідок яких у росії відбирають спадщину і приписують її українцям заради піару, бо Україна як нація нікому у світі не відома"

Те, що називають «російською спадщиною» у більшості своїй складається із награбованого і привласненого в інших націй, які входили до складу російської імперії, а пізніше – до совєцького союзу. 

Звісно, й інші імперії не гребували поповнювати свої музеї в сумнівний спосіб. Одним із найбільших музеїв світу є Британський музей у Лондоні. Переважну більшість експонатів (а їх там понад 8 мільйонів) було привезено до Великобританії в колоніальну епоху. Нині Греція і Єгипет борються за повернення власних артефактів з Британського та інших світових музеїв. Але при цьому ніхто не ставить під сумнів, що, наприклад, мармур з Парфенону є спадщиною Давньої Греції, а Розетський камінь – Давнього Єгипту. 

Натомість усе, що вивозиться до росії – автоматично привласнюється і стає російським. Кількість артефактів, вкрадених в українців росією, – вражає. Так, до ермітажу було вивезено золото зі скіфських курганів, серед якого знаменитий гребінь з чистого золота. Потрапив туди і скарб хана Кубрата, знайдений у проваллі на Полтавщині. Це одна із найбагатших знахідок східної Європи – понад 800 предметів на 25 кг золота і 50 кг срібла: посуд, прикраси, зброя. 

Більшість сакральних мозаїк з Михайлівської церкви у Києві знаходяться на росії. Після руйнування Запорозької Січі до росії потрапили: козацькі клейноди, прапори, хоругви, гармати. Осіли на росії прадавні ікони, артефакти УНР та церковні святині. Після 2014 року з окупованого Криму до ермітажу було доправлено експонати "Херсонеса Таврійського", Музею Тавриди в Сімферополі та Історико-культурного музею-заповідника в Керчі. 

Зараз під час повномасштабного вторгнення ми бачимо як історія повторюється –  росіяни стирають український слід на тимчасово окупованих територіях. Там насамперед інтеґрують навчальні заклади до російської системи освіти і вже почали викладати свою версію історії, змінену і переписану, як зручно росіянам. А також вивозять усе цінне із краєзнавчих та художніх музеїв, бібліотек та церков. Адже в такий спосіб не одне десятиліття поповнювались «російською спадщиною» фонди музеїв у масквє та пєтєрбурґє. 

У контексті цього показовою є доля картин Куїнджі та Айвазовського з Маріупольського художнього музею. Його було знищено внаслідок обстрілу. При цьому російська пропаганда традиційно звинувачує в руйнуванні українських військових. Натомість у російських виданнях не приховували, що картини Куїнджі “Осінь. Крим”, “Червоний захід сонця” Куїнджі, вартість якої може досягати півтора мільйона доларів, та “Ельбрус або гори Кавказу” вивезли до краєзнавчого музею окупованого Донецька на «тимчасове утримання». Очільниця цього «музею» також повідомила, що з Маріуполя вивезли 820 дореволюційних книг. 

Яка нині доля вивезених картин невідомо, бо в російських медіях уся інформація про них датована квітнем 2022 року. Не виключаємо, що вони незабаром з’являться в третьяковці чи ермітажі в якості «російської спадщини». 

"Музей Метрополітен пішов на поводу у кількох активістів в Інстаґрамі"

Насправді про повернення Україні українського йдеться давно. Якщо говорити про музей Метрополітен, ще кілька років тому посол України Сергій Кислиця звертав увагу на неточність у назві картини Дега. До Метрополітен музею декілька разів із проханням змінити підпис до картини Куїнджі зверталась Олександра Ковальчук, директорка Одеського художнього музею. Справжню кампанію влаштувала Оксана Семенік, історикиня мистецтва, яка займається деколонізацією. Вона буквально закидала Метрополітен листами з інформацією про національну приналежність художників. 

Звичайні українці у соціальних мережах допомогли експертам створити суспільний резонанс, на який, нарешті зважив Метрополітен. Але залишається ще багато світових інституцій, які не хочуть перейменовувати твори українських художників, або твори, присвячені Україні. Чому музейники пручаються, коли йдеться про колишню російську імперію, пояснює у колонці “NV” мисткиня-експертка Катерина Тейлор. За її словами, впродовж років росіяни доводили, що  Україна не існує окремо. А те, що існує, насправді російське. Безліч років вони апропріювали українське і «знищували походження» українських художників. 

Приклад Метрополітен має стати прикладом для решти музеїв. Тож боротьба за українське триває