Дві сторони однієї медалі. Білоруська та російська пропаганди: спільне та відмінне

Аналізувала Альона Маліченко

Ми проаналізували новини, публікації та відео, які поширюють сайти білоруських телеканалів Білорусь-1, ОНТ та СТВ, інформагентства БелТА та видання «СБ. Білорусь сьогодні». Для цього довелося скористатися VPN. 

Перша відмінність пропагандистської машини Білорусі – вплив телебачення. Для багатьох білорусів всередині країни і досі головним джерелом інформації залишається телевізор. І саме він є найбільш активним рупором держпропаганди.

Про це, зокрема свідчать дані проекту Media IQ, який з 2018 року займається моніторингом ЗМІ, що працюють на білоруську авдиторію. У першому півріччі 2023 року антилідером щодо дотримання стандартів журналістики, як і в 2022 році, залишився телеканал СТВ із балом 2,58 (найвищий бал – 5). У 2022 році телеканал «Беларусь 1» використовував у  середньому 67% пропагандистських повідомлень від загальної кількости досліджених. У 2023 році найбільше таких повідомлень було вже на телеканалі ОНТ – 60 %. 

Як влаштована система білоруського телебачення?

Є Белтелерадіокомпанія – це своєрідний державний медіаголдінг. До його складу входять канали “Білорусь 1”, ”Білорусь 2” (розваги), ”Білорусь 3” (культура), ”Білорусь 4” (регіональні новини) та ”Білорусь 5” (спортивний). Крім того, є ще дві телекомпанії – “Другий національний канал” (ОНТ) та “Столичне телебачення” (СТВ). До речі, з усіх державних каналів лише у ”Білорусь 3” ми знайшли програму передач білоруською мовою. 

Програму проаналізованих нами каналів здебільшого складають ранкові та кулінарні шоу, передачі про здоров'я, краєзнавчі репортажі та кримінальна хроніка. Основним контентом є російські мелодраматичні серіали (до повномасштабної війни ефіри наших телеканалів також не гребували заповнювати схожим серіальним шлаком).

Найбільше фейків та маніпуляцій на згаданих телеканалах транслюють у новинах та авторських передачах. Білоруські новини концентруються лише на важливих для влади темах, на економічних псевдоуспіхах країни, передають російську медіаповістку та прокремлівський погляд на події в Україні та світі. Невигідні для білоруської влади теми просто замовчують. Характерною рисою новин також є обов’язкова згадка про «Олександра Григоровича» як гаранта стабільности.

Жоден поважаючий себе пропагандист не може обійтися без власної авторської передачі. В Білорусі виходять такі програми як “Азарьонок. Напряму”, “Марков. Нічого особистого”, “Все зрозуміло із Мариною Караман”, “Політика без краваток та купюр із Євгенієм Пустовим”, “Об’єктивНо” тощо. Є навіть авторський проєкт “політичного оглядача” Ігора Тура під назвою… “Пропаганда”. За популярністю в країні вони навіть обійшли російських скабєєвих/соловьйових. Але витримати ці “передачі” людині із здоровим глуздом складно, адже це – альтернативна реальність, сповнена маніпуляцій, образ опонентів, релігійного благоговіння та цитування “бацьки”.

Одним із найпалкіших його шанувальників є Григорій Азарьонок. Впевнені, ви чули це ім’я, навіть не глянувши жодного його “авторського” випуску. Сам себе він називає “голосом держави” та “ябатькою з місячного віку”. Лукашенко, за словами Азарьонка, “несе сонячну, яскраву, глибинну та могутню правду”, “батько свого народу”, “людина зірки”. За таку лояльність пропагандист отримав вже кілька державних нагород і навіть медаль “За відвагу”, якою нагороджують військових.

Опонентам білоруської влади від Азарьонка дістаються куди менш приємні епітети: “збоченці, брудні брехуни, психопати, содоміти, терористи, пліснява людства, каналізація, дно життя”.  Від початку російського вторгнення в Україну пропагандист не приховував своїх проросійських поглядів. Він носив “Z-ку” на одязі, називав нашу країну “сатанинської державою” та їздив у зруйнований росією Маріуполь. 

Загалом "авторські передачі" на білоруському державному телебаченні навіть не намагаються створити об’єктивну картину подій. Ведучі лише грають на емоціях глядачів, намагаючись викликати найбільш сильні з них – відразу, ненависть, страх. Спікерів або так званих “експертів” на такі програми підбирають із одностайною думкою, співзвучною з тезами держпропаганди.

Інша особливість білоруської пропагандистської машини – найголовніші медіа зосереджені в руках адміністрації Лукашенка. Усі перераховані нами телеканали є державними. Головними постачальниками новин для онлайн-медіа та газет також є державні агентства – БелТа та суспільно-політична газета “СБ. Білорусь сьогодні” (раніше називалася “Радянська Білорусь”). Регіональні онлайн-ЗМІ та медія меншого масштабу лише передруковують інформацію, яку надають “з центру”.

Отже, якою є картина світу білоруської пропаганди?

Усі меседжі, які вона продукує, направлені на «внутрішній ринок». Головна ціль – сформувати потрібну точку зору у місцевого населення. Ключовим наративом є вихваляння правлячого режиму. Білорусь у таких меседжах малюють стабільною, економічно незалежною, соціально орієнтованою для проживання. Тут люди мають завтра, а небо над ними – мирне. Але все це можливе лише з сильною людиною, яка буде керувати державою. І, як ви розумієте, така людина в Білорусі лише одна – “бацька” Лукашенко, який вже не один десяток років ухвалює “правильні, сильні рішення”.

Завдяки цьому наративу укріплюється позитивний образ Аляксандра Ригоравіча Лукашенка – не самопроголошеного диктатора, а турботливого очільника держави, який адаптував країну до життя “в умовах незаконних і жорстких обмежень”. При цьому переформатування пройшло настільки добре, що усі сфери: від будівництва до історії, від ціноутворення до армії, функціонують надзвичайно добре.

Але всі ці успіхи, знову ж таки, неможливі без “сильної руки” на чолі. За новинами у місцевих медіа складається враження, що немає царини, в якій би не розбирався Лукашенко. Ба більше – чиновницький апарат працює справно, але лише завдяки тотальному контролю “бацьки”, без якого усе розсиплеться як картковий будинок.

Напередодні 8 березня у білоруських ЗМІ з подвійною увагою транслювали меседжі, що в країні «зберігають традиційні цінності». Так, Лукашенко зустрівся з жінками, серед яких були представниці різних організацій та фондів. За підсумками цих зустрічей вони розповідали в інтерв’ю, що потрібно дотримуватися закладених колишніми поколіннями традицій; що жінки повинні голосніше говорити про «цінності Білорусі»; що жінки рівні з чоловіками, бо мають право на освіту і кар'єру. Ці спікерки визнають, що “на ключових постах у нас, звісно, чоловіки”, але собі обирають роль “надійного тилу”, бо “все-таки призначення жінки – це народження дитини, продовження роду”. Зустріч жінок із Лукашенком підсумувала заступниця голови Білоруського союзу жінок, заявивши, що “такі заходи завжди нагадують і показують, що в Білорусі є все, щоб жити, ростити дітей і ставити перед собою цікаві завдання”.

На ключових постах у нас, звісно, чоловіки”, але собі обирають роль “надійного тилу”, бо “все-таки призначення жінки – це народження дитини, продовження роду

Інший наратив назвемо “в закромах всьо в асортімєнтє” (пряма цитата з публікації “Білорусь сьогодні”). Місцеві медіа переконують, що Білорусь – держава із сильною економікою. Читаючи новини на місцевих сайтах складається враження, що читаєш підсумки радянських п’ятирічок. До прикладу, за підсумками 2023 року ВВП там збільшився на 3,9%, промислове виробництво зросло на 7,7%. На фоні новин про те, що на росії з вільного продажу зникли яйця, у білорусі поспішили запевнити – обсяги виробництва яєць дозволяють постачати 25-30% на експорт. Молочною продукцією взагалі можуть забезпечити себе на 267%.

Для чого у щоденних новинах постійно з’являються ці проценти і цифри? 

Європейські країни та США наклали на Білорусь санкції за пособництво росії у війні проти України. Додатково до вже введених раніше за підсумками “виборів” у 2020 році. Після того в країні спостерігався дефіцит багатьох товарів і продуктів, а владі довелося запровадила жорстке регулювання цін. Опозиційні ЗМІ, які ведуть мовлення здебільшого з Польщі, повідомляють зовсім інші цифри: ціни на продукти у середньому зросли на 7%. Саме тому провладні медіа продукують фейки про те, що санкції не діють, продуктів вдосталь, промисловість працює втричі ефективніше. Головний меседж, який намагаються вкласти у голови своїх громадян, – санкції Білорусі не шкодять, а навпаки роблять її сильнішою.

З попереднього наративу випливає інший. На противагу стабільній потужній Білорусі протистоїть слабкий Захід, уособлення колективного ворога. Якщо в Білорусі існують проблеми, то всі вони спровоковані підступами Заходу. На відміну від Білорусі, Захід не думає та не піклується про простих громадян. Він накладає санкції, намагається посварити братські народи, він виступає за війну, а не за мир. “Мета оманливої політики Заходу – нажитися на горі інших людей по всьому світу”, – це висловлювання пролунало на одному із білоруських ток-шоу. Яка ж відповідь Білорусі на таку «підступність»? Показувати, що Захід з його демократією, технологіями, свободою і ліберальними цінностями – “це суцільний обман”.

Також популярна тема Заходу “загниваючого”. Як і російські ЗМІ, білоруські часто розповідають про “труднощі” повсякденного життя там: відсутність моралі, пропаганда ЛГБТ+, ціни високі, економіка “на межі”, без російського газу Європа мерзне тощо. Чого вартий опис життя американців очима ведучої каналу “ОНТ” Анжеліки Аверкової: “На вулицях американських міст хаос і беззаконня. Грабежі магазинів стали настільки звичною справою, що поліція навіть не втручається. Наркомани перетворилися на частину міських пейзажів. А звичайнісінька вечеря в ресторані для добропорядних американців може стати останньою”.

Таким чином пропагандисти формують у своїй глядачів думку, що труднощі є в усіх країнах, але винен в них лише «колективний Захід». При цьому він незабаром повинен розпастися/загинути, а от прихильники режиму Лукашенка житимуть добре. Треба лише трішки почекати.

У 2024 році окремого звучання у пропагандистських медіа отримала тема виборів. У лютому у Білорусі пройшли вибори до парламенту і місцевих рад (це перші вибори після президентських у 2020 році, коли через арешти опозиційних кандидатів та суттєві розбіжності між офіційними результатами та паралельним підрахунком опозиції, відбулися масові протести).

Пропагандисти змалювали картину, де вибори пройшли як свято, на яке приходили “цілими сім’ями” (репортажі з виборчих дільниць ілюстрували світлинами батьків із немовлятами на руках), все було спокійно, критичних зауважень не надходило. Видання “Білорусь сьогодні” написало, що “білоруська ЦВК оцінює минулі вибори депутатів позитивно, з нею солідарна влада аж до Президента, з ними солідарне суспільство”. 

У намаганні догодити Лукашенку телеканал “ОНТ” пішов іще далі:

У репортажі пригадали, що у 2025 році відбудуться вибори президента і що однозначно підтримують чинну владу 87% білорусів. Звідки у них ця статистика? Від Олександра Лукашенка. 

Насправді в Білорусі не існує опозиції. Режим зробив усе, щоб «зачистити» її: частину опонентів відправили за ґрати, інші – опинилися у вимушеній еміграції. Жодного впливу на вибори, як і права голосу, вони не мають, адже виборчі дільниці за кордоном не формувалися. Тим, хто хотів проголосувати, – пропонували повернутись до Білорусі.

Усього було 4 партії-кандидата, усі – провладні. Перед тим Лукашенко запровадив перереєстрацію, внаслідок якої ліквідували понад тисячу громадських організацій, фондів, політичних партій, об’єднань тощо. Також прийняли зміни до виборчого кодексу, зменшивши поріг явки, щоб вибори у будь-якому разі відбулися.

По суті вибори до парламенту у Білорусі були суто формальними, щоб легітимізувати в очах суспільства (та й іноземної спільноти) чинну владу. А провладні медіа допомогли правлячому режиму створити картинку, що вибори в країні відбуваються нібито у законний спосіб і що Лукашенко разом провладними партіями мають право керувати країною.

Голуб мира з гострими пазурами

Ну і на останок варто також проаналізувати, як у білоруських ЗМІ представлена російська війна в нашій країні і власне сама Україна. Ставши плацдармом для російської армії, у місцевих медіа Білорусь виступає “голубом мира”. Провладні білоруські медії активно використовують страх перед війною у місцевого населення, малюючи образ диктатора Лукашенка як гаранта безпеки. Мовляв, погляньте, що відбувається у сусідній Україні, натомість ми участі у війні не беремо, у нас під керівництвом “Олександра Григоровича” усе тихо й спокійно, і загалом – ми за мир, чи то пак за мирні перемовини.

За цією картиною світу росія не вторглася в Україну, а прийшла “визволяти”. Причини визволення тотожні кремлівській методичці – 8 років “бомбілі Донбас”, “ущемлялі” російськомовне населення, націоналістична пропаганда та вплив Заходу.

Майже усі новини про події в України – це цитати російських медіа. Здебільшого посилаються на інформагентства “РІА Новості” та ТАСС. Нерідко у новинах цитати вирвано з контексту, щоб показати російську версію подій. Досить популярним є прийом замовчування: там не знайдеш інформації про масовані обстріли наших міст чи про загиблих мирних мешканців внаслідок таких атак (при цьому у щоденних новинах з посиланням на Мінцифри публікують скільки разів і в яких областях в нашій країні лунала тривога). Замовчуючи, білоруські пропагандисти допомагають приховувати воєнні злочини та применшувати їхній масштаб.

Натомість кілька місяців зі сторінок не сходила тема обстрілів Білгорода, коли загинуло кілька десятків росіян. При цьому пропагандисти активно поширювали епітети, за допомогою яких росіяни дегуманізують українців: “київські нацисти”, “київський режим”, “укробандерівські вандали”. У такий спосіб пропагандисти позбавляють українців людської сутності, малюючи образ ворога. Так українців легше ненавидіти і вбивати. Так легше виправдовувати дії росіян.

Широко висвітлюють російські “перемоги”, серед останніх – “визволення” Авдіївки. Після відходу українських Сил оборони з міста, білоруські ЗМІ, посилаючися на російські, розповідають, що перші мешканці подали документи на отримання російських паспортів, що місто почнуть відбудовувати, щойно лінію боїв “відсунуть”, і що “найближчим часом” там з’явиться світло та вода. Ці меседжі використовують, щоб зневірилися ті білоруси, які не підтримують війну, а також, щоб підтвердити образ росії-визволительки.

Хоча в білоруських новинах росія – “переможниця”, не менш активно просувається тема “мирних переговорів” та “третьої світової війни” (якщо НАТО/США/Німеччина/Франція відправлять зброю/літаки/ракети/війська тощо). При цьому цитують “західних експертів”, чий бекграунд завжди має російський слід. 

Щодо теми “мирних перемовин”, то тут росія виступає як миротвориця, яка нібито неодноразово зверталася до України та Заходу з пропозиціями миру, але їх відкидають, бо їм вигідно продовжувати війну. 

Насправді ці наративи направлені на те, щоб знизити рівень підтримки України в світі, мовляв подивіться – вони могли би закінчити все у будь-яку мить, але не хочуть. При цьому за дужками залишається той факт, що росія не висуває пропозиції, а ставить неприйнятні ультиматуми. А головне, що саме росія може закінчити війну в будь-який момент, вивівши війська з нашої країни.

У підсумку можна зробити висновок, що висвітлюючи російську війну в Україні, білоруські пропагандистські медіа повністю повторюють кремлівські меседжі і виправдовують дії російської армії в Україні. Вину за війну перекладають на Захід, а сама Білорусь нібито не допомагає росії, лише бореться з провокаціями НАТО/Заходу, які намагаються втягнути її у війну. Загалом же пропаганда в цій країні підпорядкована правлячому режиму Лукашенка та слугує дієвим інструментом для створення позитивного іміджу та укріплення його влади