Фейки росіян про відео зі звільненого Херсону

Цю версію поширила низка проросійських телеграм-каналів з посиланням на «київського політолога» Алєксєя Нєчаєва, який розписав, як працюють «режисери» на звільнених територіях. Українські солдати нібито без бою заходять до населеного пункту після того, як його за власною волею покинули росіяни, але розповідають про його «звільнення». Потім розвідка через месенджери домовляється із місцевими активістами прозахідних партій, щоб ті «красиво підготувались» до приїзду ЗСУ. Активісти спускають інструкції «вниз» до містян/селян і ті радо вітають військових, бо їм як і героям фільму «Весілля у Малинівці» все одно, яка влада у місті.

Коли українські війська завдають росіянам поразки, вони називають це «жестом доброї волі» чи «тактичним перегрупуванням». Говорячи, що звільнення частини Херсонщини далося без бою, – росіяни навмисно применшують заслуги наших оборонців. За кожним так званим «жестом доброї волі» противника стоять колосальні зусилля наших військ. На цьому наголошував Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний і самі захисники. Що передало черговому «жесту доброї волі» сказав 10 листопада на брифінгу Олексій Громов, заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ: «Безпосередньо на Херсонському напрямку Сили оборони України зруйнували логістичні шляхи та систему забезпечення противника, порушили його систему управління військами, тим самим не залишили ворогу іншого вибору, ніж вдатися до втечі».

Розповідь про активістів, які за західні гроші збирають містян «радіти» приходу ЗСУ, – це робота на внутрішнього російського глядача. Росіяни намагаються виправдатись перед прихильниками «російського міра» та нівелювати тему відступу. Адже вони майже 9 місяців розповідали, що росія в Херсоні назавжди, бо це «ісконно русський город», а тут з усіх-усюд відео, де десятки херсонців вийшли у центр міста і буквально носять українських захисників на руках і навіть розціловують журналіста “Sky News” від щастя.

Порівняння мешканців звільнених міст та сіл із селянами з радянського кінофільму «Весілля у Малинівці» – теж невипадкове. Цей нібито веселий, а насправді пропагандистський фільм створює кінообраз України, якою її хотіла бачила радянська влада – російськомовна, яка з хлібом-сіллю зустрічає радянські війська.

А от ті, хто проти радянської влади, – злодійкуваті дурники-хохли, які думають лише про те, щоб випити горілки та з’їсти сала. Образ українців, які вітають своїх оборонців на звільнених територіях, в уяві сучасних пропагандистів не набагато відійшов від совєцьких.

Ну і щодо «києвского» політолога Нєчаєва, єдині згадки про нього – це власний телеграм-канал із майже трьома тисячам підписниками, колонка «Що там по Києву?» у російському виданні та сторінка «Вконтактє». Ми не знайшли жодної інформації про такого політолога в українському середовищі, натомість тематика дописів «киянина» у його колонці досить специфічна – він просуває прокремлівські наративи з точки зору нібито мешканця столиці.

2) На відео ті, хто «займався саботажем, вбивав, влаштовував диверсії і гадив усіма доступними способами»

На відео місцеві мешканці, які понад 8 місяців жили в окупації. Для росіян – ці люди саботажники, бо так і не прийняли «освободітєлєй», а чекали на українських захисників. Мужні херсонці справді боролися усіма доступними способами. У березні у перші дні окупації вони виходили на протести із жовто-блакитними прапорами і гаслами "Херсон – це Україна!". Після того, як росіяни застосовали газові та світло-шумові гранати, кількість людей, які виходили на мітинги зменшилася, але все одно херсонці показували незгоду зі встановленням окупаційної «влади» і збирались на площі ще деякий час. Потім спецслужби росії почали вираховувати за допомогою мітингів патріотично налаштованих містян. У хід пішли «улюблені» методи росіян – ув’язнення, залякування, викрадення, тортури, вбивства. Мітинги припинилися.

Як видно з фото і відео, незважаючи на те, що це могло стати причиною ув’язнення, багато хто зберіг українські прапори і чекав слушної нагоди. Така нагода трапилася 11 листопада, коли на вулицях обласного центру з’явилися українські військові.

3) Нічого страшного, що до Херсону зайшли ЗСУ, у місті все одно пройшов «водорозділ». Ті, хто за росіян – «на їхньому березі». Ті, хто проти – «переповзли на ворожий»

9 листопада російське міноборони заявило, що вивело свої війська із правобережжя Херсонської області. Виводу військ передувала так звана «евакуація цивільних» з правого на лівий на лівий берег Дніпра. З 19 жовтня окупаційна влада збирала охочих виїхати з Херсона і катерами перевозили їх до Олешок і Голої Пристані. Перший заступник голови облради Юрій Соболевський виставив у своєму телеграм-каналі фото, де видно, що охочих виїхати насправді небагато.

Директор Причорноморського центру політичних і соціальних досліджень Олександр Мошнягул у коментарі «Суспільному» назвав вивезення містян психологічною операцією, де російському глядачу показують, як окупаційна влада турбується нібито про Херсон. Експерт припускав, що частина жителів Херсонщини все ж таки виїде на лівий берег, але вони там не затримаються, бо їх повезуть далі до Росії.

4) Українці обіймаються із солдатами, а ті їх потім мобілізують та утілізують, бо українці не росіяни, які роздають гуманітарну допомогу і роблять соцвиплати. Слід також очікувати розправ над цивільним населенням у зайнятих Херсоні та Бериславі.

Без жартів, після Бучі, Ірпеня, Ізюма, росіяни справді пишуть таке Коли на звільнені від окупантів території заходять українці військові – їх очам відкриваються воєнні злочини рашистів.

Знайдено катівні, у яких знущалися з мирних жителів, приміщення, у яких тижнями тримали людей.

5) Херсонська область – це офіційна територія рф, тимчасово окупована українцями, а 87 % патріотів, які голосували «за» на референдумі, ще скажуть своє слово.

Те, що відбувається зараз на звільнених територіях – зайвий доказ, що «референдум», який проводили росіяни був пародією на волевиявлення громадян і що цифри, намальовані як остаточний результат, не мають нічого спільного із дійсністю. У дописі від 23 вересня ми розповідали детально про те, як відбувався «процес голосування»: на захоплених ворогом територіях під час війни. Уже це робило «голосування» незаконним. Крім того, «представники виборчої комісії» ходили по домівках у супроводі озброєних російських військових, а саме голосування тривало тиждень, щоб набрати потрібні цифри.