Хто такі пушкіністи?
Навіть серед українців досі можна знайти тих, хто дивується, мовляв, «а пушкін вам чим завинив»? Зазвичай так кажуть ті, хто недостатньо знайомий із його творчістю або ж ті, чиє життя тісно пов’язане з «пушкінознавством». Важко, погодьтеся, викреслити зі свого життя особу, вивченню якої ти присвятив усю свою молодість, свої кращі роки.
Приблизно так само мислять і ті, хто ностальгує за совіцьким союзом. Людська пам’ять влаштована так, що з часом погане забувається, залишаються переважно хороші спогади. Грубо кажучи, вони пам’ятають, як стрімко забігали сходами на 10-й поверх, закохувалися, будували плани на десятиліття вперед. А зараз що? Одні болячки.
Що вже казати, коли навіть міленіали нині солодко згадують дев’яності. Хоча на відміну від своїх батьків, вони вже визнають усі негаразди, що звалилися на їхні голови. Передовсім — економічні. А все тому, що вони досі соціально активні і змогли на повну скористатися позитивними змінами, що відбулися за роки незалежности.
А війна…це прямий спадок попереднього покоління, яке зробило все можливе і неможливе, аби відкласти її — залишити в спадок наступникам. Вибачте за узагальнення, авжеж, ці слова стосуються далеко не всіх.
Насправді зараз знання «пушкіністів» у традиційному значенні могли би стати в пригоді. Але не для прославлення «нашего всьо», а навпаки — для пояснення, що пушкін — якраз «іхнєє всьо», тобто росіян. Такий собі маркер, яким помічають “свою” територію, зону впливу.
Просто задумайтеся, чому майже кожен українець чи українка без вагань процитує рядки з віршів пушкіна, а тим часом мало хто продекламує творчість якогось чеського або болгарського поета. Не спішіть заперечувати, знаємо, що серед вас є ті, що можуть, але ми говоримо про більшість.
Усе це прямий наслідок колоніальної політики. Російські письменники нічим не кращі за своїх колег із інших країн. Просто російсько-імперський апарат використовував їх як інструмент м’якого впливу. Щиро кажучи, доволі зручний інструмент, оскільки самі письменники завжди потурали колоніальним замашкам своєї країни.
І вже ті, кого виховували на цій самій російській культурі, хто всотував її в себе з дитинства, усі ці імперські наративи — сьогодні продовжують дивитися на світ очима російських письменників: пушкіних, дастаєвскіх, талстих. Тому нинішня війна — це опосередкований наслідок російської літератури.
Просто погляньте, про що думав і писав пушкін:
«Славянские ль ручьи сольются в русском море?»
Що це як не остогидлі слова путіна про так званий «єдіний народ»? Усе це тягнеться ще звідти, з тих давніх часів.
Або:
«Зачем анафемой грозите вы России?
Что возмутило вас? волнения Литвы?
Оставьте: это спор славян между собою,
Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою,
Вопрос, которого не разрешите вы…
Йдемо далі:
Иль старый богатырь, покойный на постеле,
Не в силах завинтить свой измаильский штык?
Иль русского царя уже бессильно слово?»
Як це нагадує сучасні погрози росії цивілізованому світові, увесь цей ядерний шантаж і заяви про те, що «вони ще нічого не починали». Саме тому нині так справедливо називати всіх цих людей пушкіністами. Усе це пов’язано.
Друзі, цим дописом ми починаємо нову рубрику, в якій викриватимемо представників російської “культури” у підтримці загарбницької війни, поневоленні інших народів, цілковитій асиміляції їх та навіть у шовінізмі. Пишіть, про кого ви хотіли би прочитати аналіз, хто вам найбільше запам’ятався, хто і чим найбільше обурив. Ми обов'язково врахуємо це при виборі майбутніх тем для публікації.
*Точку зору Сови не обов'язково поділяють її колеги 
