Акторка з “Тіней забутих предків” відмовилась говорити українською під час вручення премії
Днями виконавиця ролі Марічки у фільмі “Тіні забутих предків” Лариса Кадочникова опинилася в центрі уваги через її відмову спілкуватися українською мовою. Ця ситуація викликала обговорення не лише в культурному середовищі, але й в українському суспільстві загалом.
Про що мова?
Суперечка виникла після церемонії вручення премії імені Параджанова, коли відзначали професійні дебюти минулого року. Відео із заходу поширив канал "Деколонізація.Україна".
Зі сцени заходу акторка почала говорити російською. На що у залі відреагували закликом перейти на українську. Кадочникова відповіла, що вона виступає українською у театрі, а зараз "має право говорити хоч англійською".
Цей інцидент викликав критику з боку інших діячів культури. Наприклад, письменниця Лариса Ніцой написала таке:
"Хочеться запитати в цієї лауреатки багатьох премій, Ларіси Кадочніковой, для якої країни “она сдєлала достаточно”? Для Московії? Тягнучи все життя в Україну рускій мір, популяризуючи його язик, за яким прийшли танки? Виконуючи ролі в кіно московською, виступаючи всюди публічно московською, спілкуючись з усіма московською, випершись на сцену вручати премію московською, і лише подекуди послуговується українською, де не можна обійти закон — у виставах”.
А журналістка й віцепрезидентка Українського ПЕН Мирослава Барчук пригадала історію, почуту від подружжя Миколайчуків, що за часів фільмування “Тіней забутих предків” Кадочникова нібито виступала проти того, щоб роль Івана виконував Іван Миколайчук, наполягаючи на московському акторові.
Звісно, такий інцидент не залишився поза увагою російських пропагандистів. Вони оперативно підхопили новину, представивши її як “відмову акторки підкоритися українським націоналістам”. Такий наратив вписується у ширшу стратегію російської пропаганди, яка намагається дискредитувати процеси деколонізації в Україні та популяризації української мови.
Чому це важливо?
Цей випадок також підняв на поверхню глибшу проблему. "Тіні забутих предків" – це не просто кінострічка, а важливий символ української культури, який розповідає світові про нашу історію, традиції та ідентичність. Мова є неодмінною умовою цієї ідентичности. Тому, коли діячі культури, які мають пряме відношення до таких знакових творів, обирають не українську мову для публічного спілкування — це, погодьтеся, виглядає щонайменше дивно. Як ми можемо говорити про збереження спадщини й промоцію її у світі, якщо наші культурні діячі не підтримують ключовий символ цієї спадщини?
Що цікаво, акторка сказала, що може спілкуватися будь-якою мовою, проте, коли люди наводять такий аргумент, чомусь завжди обирають російську.
Ця тема стає ще актуальнішою на тлі постійних зазіхань на "Тіні забутих предків". Російська пропаганда неодноразово намагалася привласнити цю стрічку, видаючи її за "радянське" або навіть "російське" мистецтво. Один із яскравих прикладів таких спроб – фестиваль "російського кіно", який відбувся у березні минулого року у французьких містах Парижі та Таверні. Ми розповідали, що у програму фестивалю включили фільм Сергія Параджанова.
Українська громадськість відреагувала на цей випадок гостро, але організатори фестивалю відмовилися вилучити фільм із програми. Вони заявили, що не хочуть втручатися у "політичну боротьбу". Ця відмова є черговим доказом того, як російська пропаганда вибудовує чітку стратегію у світі, переписуючи культурну історію та присвоюючи досягнення інших націй. "Тіні забутих предків", як і багато інших творів української культури, стають інструментом цієї стратегії, спрямованої на знищення української ідентичності на міжнародному рівні.
І ця стратегія працює дуже добре. Один з останніх прикладів — Нью-Йоркський міський балет — одна з найвідоміших труп США. На початку цього року він представив виставу "Жар-птиця", яку описав як “ілюстрацію чарівної російської казки з фантастичними істотами її дивного світу”.
До вистави зняли відео, яке заявили, як натхненне елементами російської культури. Але єдиний елемент, який вказував би на це, – кокошніки на головах персонажів. Натомість у постановці чітко простежується візуальний вплив фільму Сергія Параджанова “Колір граната” та костюмів, створених у 1970-х Варварою Карінською, американською дизайнеркою українського походження (вона народилась у Харкові). Тобто спадщину інших культур знову видають за "російське культурне багатство".
Як бачимо, в умовах, коли Україна бореться за виживання, а російська пропаганда активно привласнює здобутки інших культур і використовує їх як інструмент для поширення свого впливу, кожен публічний голос має значення. Відмова від української мови – це не просто вибір, а сигнал, який допомагає послабити позиції української культури у світі. Особливо це важливо, коли йдеться про такі твори, як "Тіні забутих предків", що стали символом опору совіцькій системі 
Підготувала Alona Malichenko.
