Маркетинг на кістках чи допомога молоді відкрити для себе українських класиків та історію?
Чи доречно використовувати геноцид як інструмент для маркетингу та заробітку?
Відучора в соцмережах несеться – під шквал коментарів потрапив “МУР”. Гурт випустив платівку “Ти [Романтика]”, присвячену митцям Розстріляного відродження на вінілі. Ціну поставили символічну – 1933 гривень. Одразу зауважимо, що претензія була не до вартости – вінілові платівки коштують приблизно в такому діапазоні. Обурення викликало те, що для символічности вартости обрали рік Голодомору.
Маркетинговий хід викликав шквал емоцій у соцмережах: від обурення до підтримки. Прихильники проєкту проблеми не бачать, мовляв, він допомагає молоді відкрити для себе українських класиків та історію, роблячи це креативно та сучасно. Вони також вважають, що так популяризуються складні теми, навіть якщо не відбувається через комерційний підхід.
“Я з великою повагою ставився до проєктів МУРу. Ми рекламували їхній перший, на тоді невідомий проєкт. Але перетворення геноциду на маркетинґ – гидота без розумних виправдань”, – письменник і військовослужбовець Остап Українець.
“Хто ще має назвати їх трупоїдами, щоб мені нарешті повірили” – поет і військовослужбовець Ігор Мітров.
“З одного боку, такий потужний платоспроможний потік не часто звертається саме в галузь літератури, це був очевидний плюс їхнього маркетингу. З іншого боку, відсутність будь-якої чутливості, відсутність хоча б когось із нащадків авторів, які б оскаржили ці речі, та відсутність єдності галузі (яка ще й показує себе максимально епічно в абсолютно потрєбітєльському ставленні до загиблих сучасних ветеранів) рано чи пізно мала б призвести до чогось такого. Просто Мур зробили це найголосніше й одразу почали з червоних ліній)” – пише поетка, письменниця, парамедикиня Олена Герасим’юк.
“Цікаво, як проєкт, який хотів зробити українську літературу популярною, у підсумку почав продавати трагедію українського народу й червоного Ренесансу… Я дуже сподіваюся, що проєкт МУР робитиме класні речі, але поки це виглядає як бажання заробити на творчості й трагічних смертях українських радянських письменників…”, – історик Іван Міщук.
Для початку, хто такі “МУР”?
Це український музичний колектив, що виник після початку повномасштабного вторгнення. До складу входять Олександр Хоменко (тексти, речитатив), Віктор Ткаченко (тексти, музика, саундпродюсер), Микола Шмундир (речитатив, піар).
29 лютого 2024 року вони представили альбом-мюзикл “Ти [Романтика]” про поетів Розстріляного відродження і мешканців Будинку “Слово”. За інформацією гурту, на створення текстів для альбому пішло понад пів року – вони налічують близько 40 сторінок. Крім спогадів та творів письменників, музиканти використали в альбомі фрази з фільму “Будинок Слово. Нескінчений роман” режисера Тараса Томенка.
Останній факт викликав перший “срач” у соцмережах. Поетка Любов Якимчук, сценаристка фільму "Будинок Слово", написала пост у Facebook, що в альбомі використали діалоги й монологи з фільму, який ще не був у прокаті. При цьому, гурт нібито не узгодив використання текстів і не зробив посилань на стрічку у своїх матеріалах.
У коментарі до допису прийшов учасник МУРу Олександр Хоменко, який заявив, що все було узгоджено з продюсерами фільму, і їхній проєкт не є плагіатом, оскільки вони використали лише короткий уривок. Режисер фільму Тарас Томенко також підтримав гурт, зазначивши, що це спільна справа, і він не бачить проблем у використанні цих матеріалів.
І все б то нічого, якби не батько Олександра Хоменка, який також прийшов захищати сина у коментарях – він назвав поетку “дурепою”, яка “почала писати дурниці”, і що “так завжди буває, коли успіх”. Інформації про те, що хтось перепросив за ці слова перед Любою Якимчук, ми не знайшли.
Потім Олександр Хоменко “відзначився” на Книжковому Арсеналі: він разом з професоркою Вірою Агєєвою та філософом Тарасом Лютим брали участь у панелі, де обговорювали стійкість у контексті літератури. Лідер “МУРу” подоводив себе доволі зухвало. До прикладу, порадив Вірі Агєєвої, яке все своє життя присвятила дослідженню української літератури, почитати про Лесю Українку.
Потім у соцмережах знов “запалало”, коли гурт випустив лімітовану серію “розстріляних” гуді. Дірки на одязі залишили справжні кулі бійців Української добровольчої армії. На думку авторів ідеї, одяг з отворами від куль – це можливість вдягнути “частину української культури, цінностей та важливих сенсів”. Багато людей запитували, як можна випускати такий одяг під час війни, звинувачуючи музикантів у комерціалізації горя та у відсутності емпатії.
І поки вони шукали відповіді на ці питання, гурт запустив новий проєкт у співпраці з кав’ярнями Bacara Coffee під назвою “Кава українських натхненників”. У рекламному дописі зазначалося, що “в обсмаженій лінійці та унікальних дріпах містяться рядки поезій, життєписи в ілюстраціях та пам’ять про кожного з авторів”. Крім портретів письменників, на упаковці кави була розміщена цитата з мюзиклу: “Там, де Плужник і Да Вінчі. Там, де зло нас не знайде. Там, де Ратушний і Курбас, де ніхто не нападе”.
Після цього МУРу і Bacara Coffee знову “прилетіло” через доречність/етичність використання імен загиблих воїнів поруч із “Кава обсмажена, 250 грамів”. Спочатку коментарі залишили без відповіді, але згодом Стасік, співачка і військова, повідомила, що Світлана Поваляєва, мама Роми Ратушного, не давала дозволу на використання його імені на упаковках кави. Стасік зв'язався з Олександром Хоменком, і всі упаковки були прибрані з продажу.
Bacara Coffee перепросили, зазначивши, що припустилися помилки, коли згадали імена полеглих Героїв на пакуванні кави. Свій вчинок виправдовували бажанням “поширювати українську культуру й історію”.
Це було тижні півтора тому, тепер от з’являється платівка із ціною “1933”. 7 жовтня «крамниця МУР” вже повідомила, що “чують» людей, тому ціну змінили, щоб “змістити акценти й щоб не було підміни понять”». З їх слів вартість платівки нібито формували з собівартості + відсоток прибутку = вийшло 1930 гривень, а 1933 з’явився “через рік, яким закінчується історія вінілу”. Акценту на Голодоморі буцімто не було 
Підготувала Альона Маліченко.
