Пост пам'яті Василя Стуса

Якби не клята російська влада, Василь Стус сьогодні міг би бути з нами. Але совіцький союз маніакально переслідував саме таких людей, які думали інакше, прагнули до самостійности та повалення імперського режиму. Він не дожив шести років до проголошення незалежности. У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в таборі ВС-389/36-1, розташованому в Кучино, Пермська область, росія, помер український письменник та правозахисник Василь Стус.

Він опинивсь у в’язниці після рішення совіцького суду через свої проукраїнські переконання, від яких ніколи не відмовився. «Серце не витримало» – офіційна версія загибелі поета, що ставимо під дуже великий сумнів.

У роковини смерті великого українця пригадаймо, як він боровся за правду та як все життя був абсолютним противником совіцько-російської пропаганди й брехні.

Ця тема неабияк перегукується з сьогоднішніми реаліями, коли ми боремось уже не з совковою, а з російською пропагандою, їхніми брехливими наративами, що корінням вростають у совіцькі часи.

Доленосна подія для Стуса. Це сталося рівно за двадцять років до смерті, було 4 вересня 1965 року. Тоді вперше показували фільм "Тіні забутих предків" в кінотеатрі "Україна" в Києві. У залі були присутні культурні та громадські діячі того часу, зокрема Сергій Параджанов, В’ячеслав Чорновіл та інші. Раптом письменник Іван Дзюба говорить на весь зал: "Зараз в Україні ведуться арешти інтеліґенції – письменників, поетів, художників".

Після цього Василь Стус каже: "Хто проти тиранії – встаньте!" – і сам устав при цьому першим. В залі з’явилася служба безпеки. Кінотеатр оточують чоловіки у цивільному, розпочинаються арешти. Ті кого не арештовують, за словами акторки Лариси Кадочнікової, занурюються у тривалу атмосферу страху.

Розпочинається двадцятирічна епоха суворих цензурних заборон та арештів, які поклали кінець життю й самого Стуса. Після 4 вересня 1965 і до своєї смерті Василь весь час укладав збірки, писав багато віршів, які не міг видати через совіцьку владу. Його двічі арештовували за так звану “антирадянську діяльність”, поет ніколи не визнавав провини. Продовжував далі писати попри те, що його вірші постійно вилучали.

Все життя прагнув зберегти та популяризувати українську ідентичність, нашу мову, культуру та літературу.

Кілька фактів з життя поета, що підтверджують його боротьбу за справедливість та опір радянській машині, зокрема й на інформаційному полі:

1. Після повідомлення про смерті художниці та правозахисниці Алли Горської Стус був першим, хто мав сміливість назвати це публічно політичним убивством. До могили портрет Алли Горської ніс Василь. Він майже не слухав промовців, а коли з’явилася можливість сказати слово й собі, почав:

"Сьогодні — ти. А завтра — я,
і пустить нас Господь до пекла,
де нам на вічний біль — утекла,
в смерть перелякана земля.
І тільки горстка нас. Щопта
для молитов і сподівання,
усім нам смерть судилась рання,
бо пізня суджена мета";

2. У січні 1972 року разом із друзями Стус брав участь у різдвяному вертепі, ходили та співали по Львову, таким чином учасники вертепу протестували проти політики заборони українських національних традицій. Щойно Василь Стус повернувся до Києва, як його та інших учасників коляди заарештували. Під час обшуку в Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії;

3. 1978 року Василь Стус зрікся совіцького громадянства: «Бути радянським громадянином – це значить бути рабом».
Із 47 років життя 13 Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиначках, карцерах та на каторжній роботі.

Постать Стуса отримала неабиякий резонанс у нашому суспільстві в останні роки, багато в чому завдяки книжці історика Вахтанга Кіпіані “Справа Василя Стуса”, виданій у 2019 році. У ній розкривається купа прихованих раніше деталей щодо судового процесу над поетом, автор пише про залученість у справі адвоката Стуса сумнозвісного державного зрадника Віктора Медведчука.

Кіпіані казав про свою роботу: “Мені було цікаво перевірити в матеріалах КГБ популярні міфи про Стуса, про його поведінку, поведінку його друзів, адвоката Медведчука, перевірити, як це написано «чорним по білому» під диктовку друкаркою КГБ.” Медведчук врешті після публікації книжки подав на автора до суду, й за іронією долі “Справа Василя Стуса” стала ще популярнішою.

Стус мав багато сильних цитат, що резонують сьогодні з багатьма українцями. Залишимо вас наприкінці з його рядками, які варто повторювати про себе як життєву настанову:

«Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!»