Російська пропаганда на Венеціанському кінофестивалі

Проте, як і будь-який масштабний захід, Венеційський кінофестиваль не обходиться без участі росіян. І поки українці використовують мистецькі акції, щоб привернути увагу світу до війни, росіяни вдаються до перевіреного методу — відкритої пропаганди.

На фестивалі російська режисерка Анастасія Трофімова представила документальний фільм під назвою "Росіяни на війні", в якому зображено буденне життя російських солдатів на фронті в Україні. Трофімова прожила з російськими військовими сім місяців, і тепер “розповідає їхню історію”.

За словами Трофімової, вона хотіла показати, що ці солдати — звичайні люди, які мають родини, почуття гумору і власне розуміння війни. У фільмі подані лише короткі епізоди боїв, без відображення масштабів руйнувань, яких російська армія завдала Україні. Один із солдатів відкидає звинувачення у воєнних злочинах, називаючи їх "неможливими", а сама Трофімова заявляє, що за час перебування на фронті не бачила жодних ознак таких злочинів.

Попри те, що цей фільм викликав критику серед українців через спробу зобразити російських солдатів у співчутливому світлі, світові медіа та організатори кінофестивалю, здається, не бачать у цьому проблеми, адже називають “різними поглядами на один конфлікт”. Сама ж Трофімова говорить, що “не варто розпалювати ненависть”, а потрібно шукати шляхи до взаєморозуміння між росією і Заходом.

Власне цей фільм у своїх спробах відбілити так звану росію й показати її військових, як “звичайний бідних людей”, і розрахований на західну авдиторію. Стрічку маскують під антивоєнний твір, хоча насправді вона є інструментом поширення російської пропаганди.

Чому цей фільм — російська пропаганда

Якщо того факту, що Трофімова раніше створювали фільми для “раша тудей” мало, то найкраще пояснила продюсерка Дар’я Бассель, яка переглянула цю “документалку”

Так, Трофімова використовує термін “вторгнення” для подій 2022 року, свідомо ігноруючи анексію Криму та початок війни на Донбасі в 2014 році. Таким чином створюється враження, що конфлікт розпочався лише у 2022 році, в той час, як так звана росія вже протягом десяти років воює проти України.

Режисерка також стверджує, що так звана росія довгий час не брала участі у війнах, “забуваючи” про численні російські війни за останні 30 років, до прикладу, у Придністров’ї, Ічкерії, Сакартвело та Сирії. Тобто так звана росія представлена як миролюбна держава, що у підсумку виправдовує її нинішню агресію.

Фільм починається з історії українця, що воює на боці так званої росії, у такий спосіб створюється враження, що в Україні “йде громадянська війна”. Це відповідає російському наративу і перекручує суть війни, замінюючи агресію з боку так званої росії на внутрішній конфлікт України.

У фільмі герої повторюють поширені наративи кремлівської пропаганди, наприклад, що українці бомблять власну країну або що вони є “нацистами”. Натомість російські військові представлені як жертви. У стрічці вони – звичайні люди, які воюють не за ідею, а за гроші або через маніпуляції. При цьому їхня роль в агресії та воєнних злочинах ігнорується. Таким чином, фільм маніпулює глядачами, змушуючи їх співчувати агресорам.

Один із персонажів у фільмі заперечує, що російська армія вчиняє воєнні злочини, а режисерка підтверджує це у своїх коментарях. Це суперечить численним задокументованим свідченням про злочини російських військових, включаючи вбивства мирних жителів у Бучі, Маріуполі, Ізюмі та примусову депортацію українських дітей.

Вибірковий фокус

Трофімова також оминула увагою реалії життя українців, які перебувають під російською окупацією в регіонах, що вона відвідала. Цікаво, що вона зазначає, ніби не отримувала дозволу від міністерства оборони так званої росії на перебування там, проте зовсім не згадує, що своїми діями порушили українське законодавство. Адже вона перебувала на українських територіях, нехай і тимчасово окупованих.

Фактично фільм Трофімової пропонує викривлену версію реальности, де факти окупації та руйнувань, які так звана росія принесла Україні, ігноруються або заперечуються, а солдати країни, яка розпочала повномасштабну війну, показані як жертви.

Цікаво, що на пресконференції у Венеції Трофімову запитали про те, наскільки етично гуманізувати російських солдатів у світлі воєнних злочинів, скоєних російською армією під час її війни, що триває. На що режисерка повідомила, що питання “дещо дивне” і “всіх слід сприймати як людей”. За її словами, війна є “величезною трагедією для регіону”, а сприйняття одне одного через стереотипи лише посилить ненависть, мовляв, це підхід політиків, а не звичайних людей.

Також її запитували, чи дивилася вона українські стрічки на фестивалі. На що росіянка відповіла, що глянула фільм Оксани Журби, де їй сподобався початок, але не сподобався кінець через протиставлення українських і російських дітей. Адже українські діти розповідали про те, як побудують кращу Україну в майбутньому, а російські діти “просто марширували та співали військові пісні”.

“Я думаю це грає на руку наративам, що росіяни, за визначенням, є агресивними та жахливими людьми… ну знаєте, що бути такими це у них у крові”, – побідкалася росіянка.

Канадські гроші

До речі, фільм Трофімової створили серед іншого й за канадські гроші, адже до зйомок “Росіян на війні” долучилися відомі продюсери Саллі Блейк, Філіп Левассер та Корнелія Прінсіпі, яка номінувалася на “Оскар” у 2024 році.

Канадка Прінсіпі розповідала, що спочатку задумувала проєкт як дослідження ставлення росіян до війни. І спочатку думок фільмувати на фронті не було, а головна увага мала бути приділена внутрішній ситуації на так званій росії після початку війни, особливо на тлі “зростаючої інформаційної ізоляції”:

“Я думала, що для когось ізсередини справді важливо розповісти, що відбувається, щоб мати певну точку зору на цю величезну трагедію, яка по суті почалася нізвідки”.

"Росіяни на війні" демонстрували на Венеційському кінофестивалі у позаконкурсній програмі. Це була світова прем’єра стрічки. Потім пропагандистський фільм вирушить на інший престижний кінофестиваль до Торонто