Як інфожебраки використовують “психосоматику” для викачування грошей та чи існує це явище насправді?

Ну хто не чув цього слова — психосоматика? На ньому паразитують усі, кому не ліньки, при чому кожен трактує його по-своєму. Особливо полюбили його шахраї.

Наприклад, в одному з інстаграм дописів розповідають, що нежить — це не просто вірус там якийсь чи алергія на пилок, а конфлікти з батьками. Чи нестерпні колеги. Або, скажімо, тривога за дитиною в садочку. Тому замість того, щоб промити ніс і відпочити, вам радять записатися на консультацію до психолога, щоб з'ясувати, що ж вас так дратує в житті.

Зрозумійте нас правильно, психотерапія — це важливо й корисно. Проте, якщо звинувачувати в нежиті поганого колегу, не чуйну мати чи вередливу дитину, то пошук проблеми триватиме без кінця. Лікувати те, що не треба лікувати — це нескінченний потік грошей для інфожебраків та псевдоекспертів.

Гаразд, зі шмарклів ще можна посміятися. Але коли батькам втовкмачують, що їхня дитина серйозно захворіла через їхню тривожність, то це може лише посилити цю тривожність. Або навіть загнати батьків у депресивний стан. Просто фокус зміниться з дитячої шапки на самокопання.

Діти хворіють і часто це нормальні процеси. Корисно донести саме цю думку, а не в усьому звинувачувати батьків і переконувати, що якби вони були хорошими, то не допустили б шмарклів. Такого ніколи не буде.

Шахраї це розуміють і пропонують усілякі курси психосоматики, на яких обіцяють навчити, як слід поводитися з дитиною, щоб вона не хворіла. І просять за це чималі гроші.

Термін “психосоматика — хибний”. Як пояснює неврологиня Олена Одінцова, в сучасній медицині від нього відмовилися, в гайдах із психічних розладів DSM-IV і МКХ10 (своєрідні посібники-керівництва) психосоматику називають “соматоморфним розладом”. А в останній класифікації DSM-5 назвали “Somatic symptom disorders” ("Розлад із соматичними симптомами").

Симптоми, які не мають фізіологічної причини, дійсно існують. Якщо ви загуглите англійською слово “psychosomatic” в Кембриджському словнику, то знайдете пояснення, що це хвороба або симптоми, які спричинені тривожністю, а не травмою чи інфекцією [1].

А сайт Cleveland Clinic (некомерційний академічний медичний центр у США) стверджує, що “психосоматичний розлад — це психологічний стан, який призводить до фізичних симптомів, часто без будь-якого медичного пояснення. Він може вражати практично будь-яку частину тіла. Люди з цим розладом часто звертаються за медичною допомогою. Проте далеко не кожен лікар може діагностувати психологічну причину фізичних симптомів. У такому випадку може допомогти Когнітивно-поведінкова терапія [2].

Неврологиня пояснює, що ці розлади супроводжуються стійкими й болісними соматичними симптомами, які суттєво впливають на повсякденне життя людини, але не мають певної медичної причини.

Частіше за все люди з психосоматичним розладом мають такі симптоми:

Сильні головні болі;

Дерматит (висип);

Проблеми зі шлунком, наприклад, часті розлади шлунку;

Еректильна дисфункція (імпотенція).

Утруднене дихання тощо.

Ви можете запитати: то яка різниця?

У Клівлендській клініці стверджують, що психологічний стан може викликати симптоми. Проте і юзернейм “психолог 123” так само каже. То що не так?

Олена Одінцова пояснює, що псевдопсихологи, щоб надати своїм словам експертности, маскують побутові та езотеричні практики серйозним медичним терміном.

Ми всі маємо колег, що дратують, проблеми з батьками чи дітьми. Але далеко не завжди це стає причиною соматоморфного розладу. А от постійний пошук причини свого нежитю у своєму оточенні чи стосунках може призвести й до справжнього розладу тривожности.

То як варто до цього підходити з доказового погляду?

Неврологиня Олена Одінцова наводить такий приклад:

“Уявімо, що дитина-підліток не хоче йти в школу з об'єктивних міркувань. Наприклад, переживає цькування з боку підлітків чи вчителів.

Сама думка про школу викликає нудоту/блювання/головний біль/біль у животі/підвищення температури тіла. І це не про симуляцію, дитина реально відчуває ці симптоми, страждає від них.

Але при дослідженні ці симптоми й результати досліджень не вкладаються в повноцінний діагноз. І тоді з відчаю батьки йдуть шукати напівміфічні глисти, вегетосудинну дистонію, мінімальну мозкову дисфункцію – ходять по колу в пошуках допомоги.

Що я роблю, щоб допомогти?

Розумне обстеження, ретельний збір анамнезу та огляд, докладне пояснення патогенезу симптомів, червоних прапорців і мінімальна симптоматична медикаментозна підтримка за потреби. За можливості, звичайно, фізична активність, здоровий сон, спілкування з однолітками однодумцями.

Якщо це не допомагає, тоді вже варто звернутися до поведінкового аналітика, психолога або психотерапевта, залежно від ситуації. За наявності червоних прапорців – психіатр”.

Люди, які схильні мати соматоморфний розлад часто мають такий анамнез:

у дитинстві пережили неглект (форма психологічного насилля, коли батьки чи опікуни, що відповідальні за особу, котра не здатна доглядати за собою, нехтують своїми обов'язками);

мають досвід залежності від речовин;

пережили сексуальне насилля [3].