У пошуках "інсайду"

Велика спокуcа - дізнаватися інсайдерську інформацію, яку не знайдеш у провідних медіа та офіційних заявах. Відчуваєш себе посвяченим у таємничий клуб для обраних. А для журналістів - нагода першими опублікувати сенсаційну новину і зібрати рясний врожай відвідувачів.

«Почалося страшне! Путіна кинули! Масово вивозять сім’ї: силовики РФ в паніці! Режим розвалюється – переможемо!»

Такі заголовки в кращому разі - це класичний клікбейт, у гіршому - російська пропаганда https://bit.ly/3x5d4KF Ми зумисно обрали найпоказовіші приклади, є й менш виразні.

Щоб ворожі вкиди були результативними й українці на них повелися, їх розбавляють проукраїнським наративом. При чому з ювелірною точністю — класична пропорція 60x40, де правда стоїть першою. Ця формула відома з часів Другої світової війни, її приписують німецькому міністру пропаганди — Йозефу Геббельсу.

Виявити такі пастки можна за низкою ознак. Найперше потрібно поставити собі просте питання: звідки в автора публікації ця інформація? Якщо це якесь анонімне джерело, ще й "в кулуарах" Верховної Ради, Офісі президента абощо - це вже серйозний привід для недовіри. В мирні часи через такі схеми політики маніпулювали суспільною думкою, сьогодні за такими джерелами зазвичай стоять російські пропагандисти.

Привід для сумнівів - граматичні помилки не властиві для носія мови, туманне знання географії України (як то станція метро «Троєщина» або назви міст, які давно вже перейменували https://bit.ly/3jmJ1L3), використання нетипових для української мови виразів. Найвідоміший приклад - "розпові вчительке", який став мемом https://bit.ly/3JxdDUF

Якщо в стрічці новин кожен другий заголовок - сенсація, можете сміливо закривати цей сайт. Пам'ятайте - навіть під час війни сенсації стаються не так уже й часто.

І чи не найголовніше - дуже рідко буває, коли про якусь важливу подію всеукраїнського масштабу повідомляє видання-ноунейм чи тим паче якийсь телеграм-канал, а у провідних ЗМІ про це ані слова. Тому перш ніж поширити щось, поцікавтеся - чи написали про це авторитетні видання, наприклад, ті, що є в білому списку ІМІ http://bit.ly/3CNjJws (цей список не ідеальний, але принаймні складений за певною методологією, з якою можна ознайомитися і зрозуміти, чому саме ці ЗМІ наведені).

Так, інколи складається враження, що ці ЗМІ «підгальмовують» — уже всі телеграм-канали про ЦЕ повідомили, а в стрічці новин провідних видань досі ані слова. Зазвичай це пов’язано саме з тим, що журналісти цих редакцій більше часу приділяють перевірці інформації.

Не поспішайте - перевірте інформацію на достовірність самостійно. Краще спізнитися і опублікувати новину другим-третім-четвертим, ніж поширити дезінформацію, а потім у кращому разі сором’язливо писати спростування, в гіршому — нишком видалити публікацію (не робіть так).

Телеграм-канали

Коли ворог атакує українські міста, всім нам хочеться знати якнайбільше інформації – що, де, як відбувається, куди прилетіло, чи постраждали люди. Але емоційні дописи про сотні дронів чи ракет, які нібито летять у напрямку вашого міста, насправді не стільки дають інформацію, скільки нагнітають паніку серед мешканців, тим самим допомагаючи ворогу.

Показовим є приклад міського голови Кременчука Віталія Малецького https://bit.ly/3Jt9q4w Починаючи з серпня у нього з’явився власний телеграм-канал, який він почав активно «розкручувати». Спочатку там поширювали відеозвернення президента Зеленського і традиційні для чиновників патріотичні повідомлення.

Наприкінці минулого року він активно коментував роботу ППО в області, хоча його повноваження не розповсюджуються на весь регіон. Ба більше, за оборонну і безпекову діяльність Полтавської обласної і Кременчуцької районної військових адміністрацій відповідальні інші керівники. Це, до речі, розповсюджується й на інших мерів, що не є головами військових адміністрацій, але активно публікують траєкторії польоту ракет.

До слова, інформація, яку публікував Віталій Малецький, ще й виявилась сумнівною. 11 жовтня ракетні удари по Україні тривали і кременчуцький мер написав: «повідомляють, що у напрямку Кременчука летить крилата ракета». При цьому хто повідомив і чи є джерело достовірним у дописі не сказано.

Через півгодини Малецький поширив інформацію про крилаті ракети, які спеціально змінюють напрямок польоту, «виманюючи наші сили ППО» та про новий пуск ракет з території Білорусі. Жодне військове чи офіційне джерело теорію про крилаті ракети не підтвердило, так само як і атаку з Білорусі.

Згодом Віталій Малецький просто видалив повідомлення про ракетну атаку з Білорусі зі свого каналу, не надавши спростування. Навряд чи багато людей перечитують повідомлення у телеграмі, тому без спростування більшість читачів не дізнаються про відредаговані чи видалені дописи. А тим часом шкоду від «накручування» аудиторії дезінформацією вже завдано. Так само як і збільшено кількість переглядів на власному каналі «гайповими» новинами.

Інколи офіційну інформацію можуть перекрути. Приміром, телеграм-канал «Труха» допомагає ворогу не тільки свідомо викладаючи відео та фото обстрілів, але й власною інтерпретацією подій. Своїми дописами канал розбурхує емоції читачів та публікує фейки заради збільшення авдиторії.

Так, 18 жовтня мер Івано-Франківська Руслан Марцінків повідомив про загрозу обстрілів та попрохав містян перебувати в укриттях. У його повідомленні йшлося, що «ворог обстрілює цивільну енергетичну структуру України. За можливості завжди тримайте запас питної та технічної води. А також заряджені телефони» https://t.me/martsinkiv_ONLINE/1752

А от у інтерпретації «Трухи» «загроза обстрілів по Україні» перетворилася на «обстріл Івано-Франківська»: «Івано-Франківськ! Обстріл цивільної інфраструктури». Цю новину швидко підхопили російські пабліки і почали святкувати «прильоти» по енергосистемі міста.

Легалізація інформації

Для російських пропагандистів найуспішнішою вважається "новина", яку передрукувало бодай одне справжнє незалежне видання. Таким чином відбувається "легалізація" інформації. Деякі журналісти схильні покладатися на сумлінність колег, тому без задньої думки і додаткової перевірки беруть їхній текст і собі. Авжеж не крадуть, а сумлінно посилаються. Таким чином читачі вже бачать не сумнівне джерело з якогось телеграм-каналу чи сумнівного сайта, а справжнісіньке медіа. Це підвищує читацьку довіру.

Такого ефекту досягти складно, тому на крайній випадок пропагандисти мають "ручні" сайти. Там вони публікують потрібні їм "вкиди", сподіваючись, що їх підхопить якийсь необачний журналіст. Інший спосіб - через підкуп поширюють у непідконтрольних виданнях. Або ж не гребуючи методами просувають свій сайт-сміттярку, набираючи велику читацьку авдиторію.

Військові експерти

«Звідки взялося стільки військових експертів?! Нормальні ж були вірусологи!» Це жарт, але він заснований на реальних прикладах. Так, найвідоміші конспірологи, які поширювали фейки про щеплення від ковіду, сьогодні впевнено коментують події на фронті, прогнозують розвиток війни і таке інше.

Насправді компетентних військових експертів не так уже й багато. Один із маркерів, за якими їх можна виявити - це вузькопрофільність. Вони коментують виключно те, що знають достеменно і (що найважливіше) відмовляються відповідати на ті питання, в яких недостатньо обізнані. Також вони не дають абстрактні прогнози розвитку подій, які важко передбачити. Грубо кажучи - не гадають на кавовій гущі. Щонайбільше, вони працюють за схемою: якщо буде подія "n", може статися "а", "б", "в" із певною вірогідністю. При чому "n" має бути сформульоване якнайконкретніше.

Варто змиритися, що часом події просто відбуваються. Несумлінні аналітики різним журналістам це коментують по-різному, а потім постфактум обирають найближчу до реальности версію, як підтвердження своєї компетентности.

Наші суб’єктивні поради:

Кого ми радимо: Микола Бєлєсков, Євген Дикий, Тарас Чмут і ютубканал «Поплава», де в доступній і розважальній формі розповідають про важливі навколовійськові речі.

Кого ми НЕ радимо: Арестович, Жданов. Останній на день може давати до 5 коментарів та інтерв’ю. Сумнівно, що в такому режимі може йтися про кваліфікованість. Ба більше - він із тих, у кого є відповідь на будь-яке запитання. Що, погодьтеся, не надто добре свідчить про його компетентність.

Інформаційний вакуум або фаст ньюз

В умовах війни багато інформації засекречено і як би нам не кортіло дізнатися правду - її важко здобути. Однак інформаційне поле не терпить порожнечі. Недоброчесні експерти паразитують на інформаційному голоді і заповнюють його домислами. Ця проблема виникає значною мірою через недостатньо якісну комунікацію офіційних осіб, органів влади та недопрацювання журналістів.

Для останніх не секрет, як нині складно отримати офіфційний коментар або відповідь на запит із того чи іншого приводу. Тому дехто намагається знайти відповіді в альтернативних джерелах — усіляких відставних офіцерів, колишніх чиновників або навіть блогерів чи, прости Господи — «одногрупників путіна». Це має низку недоліків, оскільки замість об’єктивної інформації ми отримуємо суб’єктивне бачення ситуації певною людиною. На кшталт розділів «Думка» у багатьох ЗМІ, де читачів попереджають, що редакція не обов’язково поділяє думку автора.

Доцільність

Окрім відповідальности, яка вирізняє журналіста від блогера, є ще одна відмінність — це суспільна користь. Якщо блогер може просто писати будь-що суто для себе, не зважаючи ні на що, то журналісти, як правило, орієнтуються на суспільний запит. Обираючи тему, ставлять собі запитання: чи буде це цікаво та корисно читачам?

Але це не все. Потрібно також зважати на своєчасність та доцільність теми. Почастки це самоцензура. Наприклад, якщо журналісту стане достеменно відомо про місце і час українського контрнаступу, з очевидних причин про це не варто повідомляти. Натомість, якщо журналіст провів розслідування і виявив ознаки корупції в одному з міністерств — публікація такої статті доцільна, оскільки спричинить суспільний резонанс і спонукає владу та правоохоронні органи вирішити цю проблему. В цьому зацікавлене все суспільство.

Висвітлення травми

Це дуже болюче питання для багатьох редакцій. У фейсбуці можна не рідко побачити обурення людей, яким довелося спілкуватися з журналістами. Найпоширеніша претензія — це нетактовність і абсолютна відсутність емпатії.

Найпоказовіший приклад. 16 липня 2022 року фіксер італійського телеканалу RAI News 24 Антон Кудінов виклав на своїй сторінці у фейсбуці відеоінтерв’ю з Іриною Дмитрієвою, яка під час ракетного удару по Вінниці 14 липня втратила доньку та сама зазнала тяжких поранень. Тоді комісія з журналістської етики категорично засудила такі підходи до висвітлення теми людей, що втратили рідних, самі зазнали поранень чи будь-яких інших травм, у тому числі психологічних.

«Комісія розуміє необхідність постійного фокусування уваги світової спільноти на терористичних атаках росії на цивільне населення України. Проте вважає, що таке висвітлення не повинно завдавати додаткового болю та страждань усім постраждалим внаслідок російської воєнної агресії, ретравмувати їх. В таких випадках пріоритетом є не зацікавленість аудиторії, а психологичний стан постраждалої людини», — йдеться в заяві комісії http://bit.ly/3jn7qQE

Або ще один приклад, про який розповів на своїй сторінці в фейсбуці письменник Олександр Михед https://bit.ly/3Rqarw5 Він спілкувався з закордонною журналісткою. Ось, як це виглядало, наводимо допис дослівно: