Як росіяни “анексували” українську акцію в Чикаґо
24 лютого по всьому світові проводились масштабні мітинги на підтримку Україні. Зокрема у Чикаго, США, провели акцію, де брали участь деякі росіяни, які переселилися в США з росії, та навіть стали головними героями публікації американського видання "Чикаго Триб'юн". Українська спільнота висловила обурення з цього приводу.
24 лютого, в день завершення другого року від повномасштабного вторгнення, по всьому світові прокотилися мітинги на підтримку України — жертви російської агресії. За підрахунками Світового конгресу українців, загалом провели 1023 таких акцій, вони охопили 746 міст у 69 країнах — абсолютний рекорд.
Серед іншого свою акцію організували й українці в Чикаґо, США. На вулиці міста вийшли тисячі людей із жовто-синіми прапорами. Так сталося, що серед них затесалася дрібка россосісіянців, які накивали п’ятами зі своєї батьківщини. І що ви думаєте? Саме вони стали героями публікації журналістів американського видання “Чикаґо Триб'юн”, які писали репортаж із місця події.
Це помітила українська письменниця Мар’яна Соха, яка зараз мешкає в Чикаґо:
“Від цього хочеться битися головою об стіну. Українці організовують мітинг у Чикаго, приходять тисячі людей. Серед них кілька к**апів і вгадайте хто великі протестувальники та головні герої у статті Chicago tribune. Ну скільки ж можна???” — обурюється письменниця.
Зокрема в статті йдеться про такого собі 28-річного макса федосєєва, який народився і жив на так званій росії. Коли його країна розв’язала війну проти України, він “на свій страх і ризик вийшов на вулицю, щоб протестувати проти війни, і був кілька разів арештований за мирні демонстрації”. Принаймні так він розповідає.
Побоюючись помсти за протистояння авторитарному режимові президента (читай — диктатора) владіміра путіна, він утік у США, щоб отримати притулок, і оселився в Чикаго в серпні 2022 року. Перебуваючи зараз у безпеці та на свободі, від нібито продовжує виступати проти війни, — далі героїзують федосєєва американські журналісти.
Інший “герой” публікації — алєґ клімєнчюк, який півтора року тому втік із санкт-пєтєрбурґа. «Я дуже боявся протистояти пропаганді всередині моєї країни...», – сказав алєґ журналістам під час мітингу.
Далі автори тексту намагаються змусити читача розплакатися: “їхня справа триває попри нещодавню втрату відомого лідера російської опозиції алєксєя навальнава”.
Для наочности цього твердження в статті з’являється “співорганізаторка мітингу 42-річна Олена Каспірович родом з Омська”, яка саме вийшла на акцію з портретом навального з написом: “Не помер — убитий”.
Саме так — найперше її турбує доля навального, а не десятків тисяч закатованих і вбитих росіянами українців.
Чому це не ок?
Напевно нам хтось заперечить, мовляв, краще вже такі росіяни, ніж зі зброєю. Можливо й так. Ми не кажемо, що “харошіє рускіє” — це ті, яких не видно у відомо який оптичний прилад, це дискусійне питання. Проте користь від таких рускіх дуже сумнівна, а шкода очевидна.
Вони зухвало вкрали голоси українців, яким було що розповісти про російські злочини, про які вони знають з особистого досвіду. І які втікали не від загрози якогось арешту, а від цілком реальних російських ракет і катівень. При чому переважно це були жінки з дітьми, чоловіки залишаються вдома, щоб чинити опір російським геноцидальним намірам.
Водночас ці самі “харошіє рускіє” замість того щоб намагатися підірвати режим у своїй країні зсередини, сидять у безпечній Америці. Авжеж — куди комфортніше вийти на пів годинки помахати плакатиком, ніж щодня ризикуючи життям воювати.
І тепер, коли бути росіянином з кожним днем стає все токсичніше, вони всіляко намагаються притертися до (про)українських рухів. Крім того, вони досі вірять в демократичну росію в майбутньому й не бажають їй розпаду 
