Як змінювалася риторика і симпатії путіна
На початку свого правління путін проголошував дружбу із Заходом і переконував, що росіянам притаманні європейські цінності. Але в 2006-2007 роках його риторика змінилася на протилежну
Колеги з "Текстів" проаналізували 10 тисяч стенограм із виступами російського диктатора за 22 роки. Наводимо ключові питання, в ставленні до яких трансформувалася його думка. Якщо маєте час на довгочит, радимо ознайомитися з усім текстом https://bit.ly/3MMC3d0
Основні фактори змін:
- Рост цін на нафту;
- закінчення «контртерористичної операції» на Кавказі (читай — геноциду чеченського народу);
- перше головування у «Великій двадцятці»
Тоді ж Путін, найімовірніше, й задумався, як стати довічним диктатором.
Зміна риторики
США: від партнерства до ненависті
У 2000 році путін наполягав, що попри статус правонаступниці совєцького союзу, москва прагне іншими методами налагодити зовнішню політику. Перші роки правління путіна — це приязне ставлення до світових лідерів та організацій. Керівник Кремля оголосив початок демократії в росії.
На словах Путін відстоює свободу слова. В реальності поступово встановлює повний контроль над вітчизняними ЗМІ. Через них він пояснював війну в Чечні: «Зрозуміло, у нас не було іншого вибору, окрім як припинити використання території Чечні як плацдарм для нападу на Росію», «Ми там боремося не із чеченським народом. У нас ніколи не було мети придушення чи поневолення Чечні».
У ті роки Путін не критикував створення нових військових баз США за кордоном. росія налагоджувала відносини з блоком НАТО. путін розповідав, що й сам не проти долучитися до НАТО, після 11 вересня 2000 року називав свою країну союзником США у боротьбі з тероризмом.
Але поступово ситуація почала змінюватися. У 2003 році путін публічно засудив вторгнення США в Ірак. Також він був незадоволеним зростанням проамериканських настроїв на пострадянському просторі. Хоча раніше публічно заявляв, що не проти конкуренції.
Від 2004 року стало більше нарікань на Захід. путін відповідав на критику антидемократичних тенденцій у росії критикою демократичних систем на Заході. Звинуватив США та ЄС в організації кольорових революцій.
У лютому 2007 році путін виголосив відому “Мюнхенську промову», на якій виступив проти світу, у якому, на його думку, домінує США. Він розкритикував Захід за втручання у справи інших і заявив про право росії на суверенітет.
Від травня 2008-го до травня 2012 року російський диктатор тимчасово посадив президентом Дмитра Медведєва, а сам очолив Уряд росії і став менше висловлюватися на міжнародні теми. Коли Путін знову став президентом, то повернувся до “мюнхенської” риторики.
2014–2015 роки кардинально змінили відносини між Росією та Заходом. Революція гідності в Україні для Путіна — це “антиконституционный переворот и вооружённый захват власти”, спричинений США та європейськими країнами: “Українська криза виникла не з російської вини. Він став наслідком спроб США та їхніх західних союзників — які вважають себе «переможцями» у «холодній війні» — нав'язувати всюди свою волю”.
Діями США та НАТО Путін виправдовував 24 лютого, а від хороших відносин між Росією та Заходом залишилися лише згадки про пафосні заяви початку 2000-х.
Україна: від партнерства до війни
У час президентства Леоніда Кучми, у 2000–2004 роках, путін заохочув Україну та Росію до економічної кооперації в різних галузях. Президенти росії й України організовували спільні військові паради.
Обговорювали питання створення спільної, також з Німеччиною, структури, яка опікувалася б газотранспортною системою України. путін намагався заманити Україну стати членом Євразійського економічного союзу. Однак Київ зупинився лише на статусі спостерігача.
У 2004 році в Україні відбулася Помаранчева революція, яка завадила проросійському кандидату Вікторові Януковичу незаконно стати президентом України. Коли російські посадові особи критикували обрання Віктора Ющенка та звинувачували Захід у поразці Януковича, путін намагався публічно демонструвати прагнення співпрацювати.
У 2005 році почався “газовий конфлікт”. Президент росії звинуватив Київ у крадіжці газу. Згодом цей наратив став одним з центральних у компанії дискредитація України як транзитної країни.
путін був проти проєвропейського й північноатлантичного курсу України, хоча публічно говорив, що виступає лише проти розширення НАТО: “Я думаю, що НАТО вже має вплив на багатьох наших партнерів, у тому числі й на Україну та Грузію. Це нас не дратує. росія сама розвиває відносини з НАТО, і навіть створена Рада «росія-НАТО», в рамках якої ми працюємо, і працюємо досить успішно. Якщо йдеться про розширення НАТО за рахунок цих країн, про включення їх до НАТО, то це, звісно, інше питання”.
Після приходу до влади Віктора Януковича відносини між Україною та Росією налагодилися. Певний час Віктор Янукович демонстрував цілковиту лояльність і реалізував проросійський курс у гуманітарній сфері та паралельно готувався підписати митну угоду з ЄС.
У 2013 році Україна була готовою підписати Угоду про асоціацію з ЄС. путін почав критикувати керівництво України та звинувачувати його у зраді національних інтересів. Почалася “митна війна”: Росія заблокувала український експорт.
На словах путін нічого не мав проти європейського курсу України. На ділі - намагається максимально перешкодити цьому курсу.
путін дедалі частіше розповідав про єдине походження українців і росіян. Говорив, що Україна отримала російські території: «За час спільного єдиного співіснування Україна перетворилася на велику європейську державу, отримавши додаткові території, населення, причому це за рахунок росії».
Події на Майдані 2013–2014 року дали путіну привід окупувати Крим і почати вторгнення на Донбас. Проте є свідчення, що окупацію Криму готували задовго до втечі Януковича.
У промовах путіна з'явилися наративи, які стали домінантними в антиукраїнській пропаганді. Майдан — це “антиконституційний переворот та озброєне захоплення влади”, анексія Криму — “волевиявлення на законних підставах”, конфлікт на Донбасі — громадянська війна, а винні у всьому американці.
На початку президентської каденції Петра Порошенко путін сподівався домовитися з Києвом — легалізувати анексію Криму та автономність своїх маріонеток на Донбасі. Коли ці спроби було провалено, риторика стала ворожою.
Росії вдалося нав'язати Україні так звані Мінські домовленості, але в них завжди залишався простір для різночитання, проте спроби наполягати на російській інтерпретації зазнали краху.
Прихід до влади Володимира Зеленського у 2019 році дав путіну змогу говорити про нові домовленості.
У 2021 році, після пандемії коронавірусу, риторика знову набула формату ворожості й погроз. У липні Путін опублікував статтю “Про історичну єдність росіян та українців”. Відповідно до неї, президент РФ заперечує самостійність українського народу й називає українців молодшими братами росіян. Путін також відмовляється визнавати український суверенітет, якщо він розвивається поза межами “русского мира”.
Путін вимагав угоди, відповідно до якої Україну не допустили б до клубу НАТО. Хоча лідери НАТО й так постійно наголошували, що Україну найближчим часом в Альянсі не бачать.
Також лідер Росії повторював наративи про зовнішнє управління , розгул русофобії й націоналізму, та перетворення України на “анти-Росію” . Проте його шантаж країн НАТО й Києва не дав бажаних результатів.
24 лютого 2022 року Путін розпочав широкомасштабну війну проти України.
По той бік новин:
З цього моменту всерйоз аналізувати зміну російської риторики неможливо. Вона настільки деградувала, що навіть самі ворожі пропагандисти не сподіваються, що у їхні побрехеньки бодай хтось та повірить. Усі ці фейки та маніпуляції — лише безсилий вилив емоцій, розрахований радше образити нас, але не змінити наше ставлення до війни.
Наприклад, в одному з останніх випусків програми «60 мінут» на російському державному каналі заявили, що ЛГБТК+ це вірус (чому не бактерія?). І що в світі справжнісінька пандемія. Однак продажний ВООЗ не поспішає її оголошувати, як це було з ковідом. І саме проти трансгендерів та гомосексуалів росія і воює з Америкою на території Україні. Цій темі присвятили щонайменше пів години програми.Чи фіксують це психіатри? Пишуть дисертації? 
