Яку реальність малюють «медіа» на окупованих територіях: Частина 2

У минулому дописі ми розповідали, як працює російська пропаганда на окупованих територіях. У цьому розповімо, які наративи вона транслює. Для аналізу обрали друковані газети окупантів. Це “Ізюмскій ТелеграфЪ”, “Вєсті Генічеська” та скадовський “Чєрноморец”, чиї випуски знайшли в мережі.

Із перших випусків пропагандисти просувають ідеї так званого “руського міра”. Для початку намагаються прибрати усі видимі згадки про Україну і показати, що “росія тут надовго”. На перші шпальти потрапляє все, що пов’язане з росією. До прикладу, у першому випуску “Чорноморця” опублікували заголовок “Скадовськ – це росія” та світлину стели з назвою міста, перефарбованою в російський триколор.

Далі – просувають наратив про “один народ”, що ґрунтується на ідеї спільної з Україною спадщини та відсутності української держави як такої. Цей наратив нівелює українську ідентичність та культуру, натомість просуває ідею “спільного”: мови, віри, досвіду, символів.

Так, у газеті “Чорноморець” вийшов матеріал до річниці хрещення Київської Русі під назвою “Один народ. Одна віра. Одна країна”. При чому останнє словосполучення займало мало не пів шпальти. Такий самий заголовок розмістили на обкладинці першого випуску газети “Маяк” у Бериславі. Це ще одне підтвердження того, які меседжі важливі для окупантів.

До “свята прапору” у газеті “Вісті Генічеська” на першій шпальті з’явився заголовок “Ми разом із росією. І прапор у нас спільний”. Фото людей із російськими прапорами займало 50% обкладинки, на іншій частині шпальти розмістили маніпулятивну світлину дітей із триколором.

Діти і пропаганда

Діти відіграють важливу роль у російській пропаганді, адже окупанти використовують освіту як один з інструментів тотальної русифікації. За допомогою освіти цілеспрямовано формують у свідомості дітей образ росії як батьківщини та знищують їхню українську ідентичність.

У навчальних закладах на “освобождьонних” територіях впроваджують російську мову навчання, переводять навчання на російські стандарти за російськими підручниками, серед педагогічного складу залишають лише прихильних до “нової влади”, викидають із програми історію України, українську мову та літературу і прищеплюють російську ідеологію. За свідченнями очевидців, заняття у школах на окупованих територіях починають із гімну рф, а учнів змушують записувати відео з подякою російським військовослужбовцям.

До прикладу, в «Ізюмському Телеграфі» влітку 2022 року повідомляли про підготовку до нового навчального року. У кількох випусках газети писали, що “управління освіти” збирає списки дітей, які перебувають у місті. Повідомляли, що діти дошкільного та шкільного віку отримали художню та навчальну літературу від “уряду й народу рф”. Також для школярів та місцевого населення проводили “свята”, де діти отримували солодкі подарунки, “якими їх заохочували військові”.

У замітці про село Бабенкове Ізюмського району писали, що місцеві жителі самотужки відновили школу, яка не функціонувала 15 років. У цій школі дітей навчали “російської мови та літератури, математики та інших необхідних предметів”. Зважали і на фізичну підготовку: були скакалки, бадмінтон, а в футбол “хлопці могли пограти із військовими”.

Примусова мілітаризація учнів – інший воєнний злочин, до якого вдаються окупанти. Дітей змушують брати участь у воєнно-патріотичних заходах на окупованих територіях і навіть вивозять їх на такі заходи на територію росії. В «Ізюмському Телеграфі» є відомості про запуск проєкту козацько-кадетського класу на базі ізюмської школи.

Навчальна програма, окрім загальноосвітніх предметів, передбачала спеціальні дисципліни, спрямовані на патріотичне виховання. Серед яких – поглиблене вивчення історії краю, становлення православної віри, історія козацтва, початкова військова та фізична підготовка.

У наступному випуску газети вже пишуть – рішення про запуск цього класу підписано, а кураторство над проєктом взяв «козачий загін ДОН під керівництвом командира Олександра “Морпіха”. Крім того, класу планували присвоїти ім'я цього загону на згадку “про їхній величезний внесок у звільнення міста від нацистів та за патріотичне виховання молоді”. Насправді під виглядом патріотичного виховання українських дітей готують до участі у війні на боці росії.

Депортація

Ще один воєнний злочин, про який росіяни не соромляться розповідати на сторінках своїх агіток, – вивезення дітей під приводом “оздоровлення”. У новині “Вісті Генічеська” повідомляли, що діти з окупованого міста “відпочивали” в Адигеї. Їхнє перебування там назвали “не тільки захопливою пригодою, а й першим кроком до дорослого життя”.

Дітей після “відпочинку” зустрічали не тільки медпрацівники та екіпажі “ГІБДД» (російська автоінспекція), а й представники окупаційної влади та “куратори з Адигеї”.

Насправді у таких таборах українських дітей “перевиховують”, піддаючи пропагандистській обробці. Окупаційна влада жорстко контролює їх і налаштовує проти України.

Ідентифікація колаборантів

Друковані агітки – це також розповіді окупаційної влади про свої “добрі справи”. А перші випуски цих видань – ще й можливість дізнатися хто з окупантів отримав “керівні посади” і хто з місцевих мешканців став колаборантом, увійшовши до окупаційних адміністрацій:

“Вітаю мешканців і гостей міста Скадовськ! Мене звати Людмила Іванівна Хотієнко, я є головою Скадовської територіальної громади”.

“Зроблено багато. Інтерв’ю з заступником голови адміністрації Херсонської області Катериною Губарєвою”.

“В Херсонській області нові управлінці. Заради покращення економічної ситуації в Херсонській області, росія направила групи управлінців, які зарекомендували себе як добросовісні та відповідальні професіонали”.

“На звільнених територіях Харківської області формуються вертикали влади. <…> За підсумками голосування головою тимчасової громадянської адміністрації Харківської області обрано Ганчева Віталія Костянтиновича”.

“Переваги окупаційного режиму”

Окремий наратив – це переваги життя “при росії”. У кожному випуску розповідають про покращення. Також протиставляють окупаційну владу законній українській:

“Довгоочікуване рішення. Тарифи стали нижчими. Комунальні тарифи в руській Херсонщині набагато менші ніж за українського режиму”.

“Влада Херсонської області затвердила додаткові соціальні виплати. Найближчим часом пенсіонери херсонської області зможуть отримувати додаткові виплати <…> Допомога на поховання – 10 000 рублів”.

“Відновлено роботу адміністрації, комунальних служб, деяких підприємств, лікувальних та навчальних закладів. Ізюмський водоканал продовжує проводити відновлювальні роботи для забезпечення водою всіх районів міста”.

“Ізюмський хлібозавод продовжує забезпечувати безплатним хлібом місто та район. Пивзавод випустив першу партію легендарних лимонадів. Найближчими днями напої будуть безплатно доставлені юним ізюмчанам”.

При цьому за дужками залишається справжня ситуація. У тому ж Ізюмі самопроголошена влада не змогла налагодити постачання необхідних товарів повсякденного вжитку для мешканців міста. Так само не змогли відновити зруйновану росіянами критичну інфраструктуру.

Вважати здобутком безкоштовну роздачу хліба, коли раніше містяни могли піти й купити необхідні продукти, – таке собі досягнення. Але на думку пропагандистів, “життя у місті Ізюм продовжується і щодня наповнюється новими фарбами”.

“Зелені коридори”

Окремий наратив – це підтримка мешканців так званих “нових регіонів” з боку росіян. У випуску №2 “Ізюмського Телеграфу” розповідалось, що “уряд і народ рф продовжують спрямовувати на територію міста Ізюм та Ізюмського району десятки тон гуманітарної допомоги у вигляді продуктів, медикаментів, засобів гігієни та різних матеріалів. Допомога населенню видається за графіком”.

Приблизно в цей самий час керівник “Обріїв Ізюмщини” розповідав у етері “Суспільного. Харків”, що місто потребує зелених гуманітарних коридорів для доставлення ліків, харчів та інших товарів, бо ні Червоний хрест, ні українські волонтерські організації не могли доставити допомогу.

У “Вістях Генічеська” розмова йшла про допомогу з Адигеї. Спочатку в газеті розповіли про “10 бензокіс та 5 бензопил із розхідними матеріалами до них”, які направили звідти. А потім не обійшлося без маніпуляції на темі дітей – замітку про шість дитячих майданчиків, які одночасно зводили будівельники із Майкопа перетворили на розповідь про “казкарів, які створюють яскраві та красиві будиночки, драбинки, гойдалки”.

Культура і церква по-російськи

Поширюють пропаганду і через релігійних діячів, бо “церква сьогодні є основним джерелом правди для мирян”. Так, у матеріалі “Свято-Піщанський монастир - Хроніка спецоперації” в «Ізюмському Телеграфі” йдеться про життя монастиря від початку повномасштабного вторгнення. Ця стаття зайняла цілий розворот.

У ній серед іншого розповідають історію про те, як російські військові привезли до монастиря тяжко пораненого українського військового. Ченці надали йому допомогу, “пам'ятаючи про те, що завданням кожного християнина є допомога ближньому, незалежно від його національної приналежності”.

Коли солдату стало краще, він “почав себе неадекватно поводити: погрожувати, ображати ченців”. Проте його доглядали, доки йому не стало краще. Потім бранця “стало небезпечно утримувати в монастирі й російські військовослужбовці знову забрали його до себе”.

Окремого розгляду потребують публікації у рубриці “культура”. Інакше як “танці на кістках” їх не назвеш. В Ізюмі, де було безгрошів’я, відсутні елементарні зручності й не було змоги доправити гуманітарну допомогу, “освободітєлі” звітували про святкування дня міста:

“А життя продовжується... 11 червня свою 341 річницю відсвяткувало славне місто Ізюм. Цього року Ізюму довелося нелегко… але, попри всі події, нам вдалося не відходити від традицій, закладених нашими пращурами. На вулицях міста працювали виїзні бригади, які пригощали мешканців Ізюма млинцями, приготованими колективом Ізюмського професійного ліцею”.

З іншого випуску:

“У різних районах людям роздавали млинці, як символ сонця, і полуницю як символ міста. На центральній площі в ці дні звучали пісні про мир, Батьківщину та Ізюм”.

У підсумку, реальність, яку створюють пропагандисти, – абсурдна. Проте вони сподіваються на довготривалий вплив. Особливо на окупованих територіях, де доступ до українських джерел інформації обмежують, що створює умови для поширення російських наративів

Підготувала Альона Маліченко.