Звідки взялась традиція прикрашати ялинку на Різдво?

У Різдвяний святвечір розкажемо вам історію, звідки взялася традиція прикрашати ялинку. Заварюйте чай, сідайте зручненько, ми починаємо.

Прикрашати ялинку напередодні Нового року – це багаторічна традиція у нашій культурі. Кожного року лісовими господарствами України реалізується близько 500-600 тисяч вічнозелених дерев. Штучні і живі ялинки встановлюють і прикрашають гірляндами не лише в приватних домівках, а й на центральних площах великих та малих міст. Можна сміливо стверджувати, що в Україні ця практика є однією з найважливіших та найпоширеніших у період різдвяно-новорічних свят.

Утім, багато людей мають помилкове уявлення про походження цієї традиції. Ходять різні легенди: хтось вважає, що прикрашання ялинки має язичницьке коріння, хтось стверджує про тисячолітню традицію, яка зародилась у Скандинавських країнах чи Римській імперії. У Вікіпедії стверджують: «За часів Давнього Риму на свято Сатурналії, яке святкували в грудні, храми прикрашали вічнозеленими рослинами, як плющ та падуб».

Однак, за словами історика Andrew M. Henry, немає жодних доказів використання вічнозелених рослин під час Сатурналій.

Також існує легенда про християнського реформатора XVI століття Мартіна Лютера, який під час прогулянки був вражений мерехтінням зірок, що сяяли крізь вічнозелені дерева. Це спонукало його принести додому на Різдво ялинку і запалити її свічками.

Гарна історія, але з’являється вона у ХІХ столітті. Перша офіційна ялинка у Віттенберзі (Німеччина) – рідному місті Лютера – з'явилася лише у XVIII столітті.

Насправді, як не дивно, традиція прикрашати ялинки доволі молода й до язичницьких практик стосунку не має.

Найраннє згадування прикрашеної ялинки датується 1419 роком. Письменник Bernd Brunner у своїй академічній роботі «Inventing the Christmas Tree» пише про фрайбурзьких пекарів, які, ймовірно, бачили ялинку прикрашену яблуками, печивом та мішурою в місцевому шпиталі. Є документ 1441 року, в якому говориться про встановлення ялинки в Талліні (Естонія) перед будівлею для танців. Однак зазначається, що використане в записі середньовічне слово «bom» могло означати прикрашену жердину чи щоглу.

Важливо підкреслити, що згадані ялинки не були присвячені Різдву в приватних домівках – всі вони встановлювалися в публічних місцях.

Історикам відомо про декілька законів, які обмежували вирубування вічнозелених дерев у різдвяний період. Найперші свідчення цього з’являються у 1300-х роках. У Франції, наприклад, намагалися контролювати збирання гілок вічнозелених дерев за дев’ять днів до Різдва і в наступні дев’ять днів після Різдва. Виданий у 1431 році в німецькому місті Адельсгайм закон дозволяв зрубати дерево до 2.1 м, а указ 1448 року дозволяв для одного громадянина зрубати лише одне дерево не вище 2.4 м.

Це, звичайно ж, не свідчить про прикрашання гілками приміщень на честь свята, але все ж цікаво, що люди збирали галузки вічнозелених дерев саме в період Різдва. Вже у XV столітті був запит людей на вічнозелені дерева, а не лише гілочки.

Історики припускають, що традиція прикрашання ялинки розвинулася з містеріальних п’єс. У Середньовіччі багато людей не вміли читати і писати, тому п'єси на релігійну тематику були способом передачі біблійних історій простолюдинам.

До речі, стінописи у церквах також допомагали неписемним людям зрозуміти сюжети з Біблії. У Середньовічних п'єсах встановлювали «райське дерево», яке уособлювало дерево пізнання. Дерева були прикрашені яблуками, що символізували гріхопадіння людства. Такі вистави показували 24 грудня, в день пам'яті Адама і Єви. Встановлення «райського дерева» символізувало Едемський сад, у якому вони жили.

У книзі «The Oxford Handbook of Christmas» історик David Bertaina зазначає, що перші згадки про встановлення прикрашених ялинок в приватних будинках з’являються лише у XVI століття. У 1531 році є згадка про вічнозелені дерева, які продавалися на німецьких ринках, а потім приносилися додому. У 1605 році в місті Страсбург (Франція) місцеві жителі ставили ялинки у своїх будинках і прикрашали їх паперовими трояндами, яблуками, вафлями, позолоченими цукерками і цукровими фігурками.

До 1800-х років прикрашання ялинки стало популярною традицією в центральній та північній частині Європи. Не останню роль у цьому відіграли література та зображення. Наприклад, німецький письменник Йоганн Вольфганг фон Ґете написав роман «Страждання молодого Вертера» (1774), в якому описав, як прикрашають різдвяну ялинку.

У США традиція потрапила наприкінці XVІІI століття завдяки німецьким іммігрантам. Перша різдвяна ялинка в Англії, про яку достовірно відомо, належала королеві Софії Шарлотті Мекленбург-Стреліцькій, дружині Георга ІІІ, яка встановила дерево з прикрасами та подарунками у Віндзорському замку в грудні 1800 року. Стверджується, що глицеве дерево було прикрашене солодощами, мигдалем, фруктами та іграшками, і все це освітлювалося маленькими восковими свічками.

В Україні перші ялинки почали з’являтися у ХVIII столітті. Дослідники припускають, що традицію на терени нашої держави привезли етнічні німці. Першу встановлену різдвяну ялинку офіційно зафіксували в грудні 1811 року в Одесі в палаці Потоцьких для різдвяного балу. Ймовірно, що в другій половині XIX традиція прикрашання різдвяного дерева набула широкого вжитку серед українців. Існує хибна думка, що ялинка витіснила дохристиянський символ дідух (солом’яний сніп). Насправді в різдвяний період два символи існували в українських домівках паралельно.

Докладніше про історію прикрашання різдвяної ялинки та інших традицій можна дізнатися з таких джерел:
Книга «Inventing the Christmas Tree» за авторства Bernd Brunner, Benjamin A. Smith;
Книга «The Oxford Handbook of Christmas» за редакцією Timothy Larsen;
Стаття «The Origins of the Christmas Tree» історикині Spencer McDaniel;
Відео «The Very Recent Origins of the Christmas Tree» історика Andrew M. Henry