Біженці та домашнє насильство: чому не потрібно мовчати
Станом на 7 вересня в країнах Європи досі перебуває понад 7 млн біженців з України, з них 4 млн – на обліку щодо тимчасової допомоги тих чи ніших організацій та установ. Такі дані наводять в Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців. У Міністерстві внутрішніх справ України наголошують: 90% біженців – це жінки та діти.
Так, левова частка постраждалих від домашнього насильства – це справді жінки (близько 80%) та діти, бо найчастіше кривдять тих, хто з певних причин не можуть себе захистити і/або залежні від інших осіб. Тому тут мусимо зауважити: чоловіки теж страждають від домашнього насильства. Особливо коли мова йде про літніх людей та людей з інвалідністю. А саме ці категорії мали право виїхати за кордон через війну в Україні.
Кого стосується домашнє насильство?
- батько
- діти
- прийомні діти
- прийомні батьки
- батьки-вихователі
- діти-вихованці
- двоюрідні дід та баба
- племінники
- опікуни
- чоловік і дружина
- подружжя
- подружжя у цивільному шлюбі
- колишнє подружжя
- наречені
- особи, які мають спільну дитину
- двоюрідні онуки
- особи, які перебувають під опікою чи піклуванням
- патронатні вихователі
- рідні брати та сестри
- двоюрідні брати та сестри
- рідні бабуся та дідусь
- прадід та прабаба
- дядько та тітка
А тепер, коли розібралися, повернемося до помилкових суджень, через які українці/українки, які рятувались від війни, не звертаються до відповідних служб за кордоном, якщо потерпають від домашнього насильства.
«Це не на часі»
Часто постраждалі не звертаються по допомогу, бо думають, що на фоні війни домашнє насильство є менш важливим. Тому люди, які через бойові дії чи загрозу окупації переїхали в інші країни, можуть знецінювати ситуацію та загрози. Мовляв, їм і так вже допомагають, куди просити про щось більше? Однак війна – це одна проблема, а домашнє насильство – інша. Боротися треба і з однією, і з іншою паралельно. Тим паче, що за кордон ви виїхали, щоб уберегти своє життя та здоров’я. Тут варто також зважати, що війна та життя в іншій країні можуть спровокувати нестабільний емоційний і психологічний стани та спровокувати домашнє насильство, навіть якщо раніше у вашій родині цього не було.
«Нас депортують»
Як розповідають експертки, часто постраждалі не звертаються до правоохоронців, бо кривдники їх залякують. Зокрема, одним із аргументів є фраза про те, що через заяву про насильство їх депортують. Мовляв, «проблемних» біженців нікому не треба. Однак це геть не так. У країнах, де ратифікована Стамбульська конвенція, захист біженців/біженок від домашнього чи гендерно зумовленого насильства – один із напрямків роботи. Тому не варто вірити в маніпуляції кривдника.
«У нас заберуть дитину»
Ще одним аргументом кривдників, в сім’ях яких є діти, є фраза про те, що малюків у родини відберуть, начебто за невідповідну поведінку дорослих. Однак це ще одне перекладання відповідальності на постраждалу сторону. Якщо кривдник справді сам вірить у цей аргумент, то це саме від нього залежить, аби цього не трапилося. У будь-кому випадку, відповідати перед законом навіть іншої країни буде саме кривдник. А ще нагадаємо: дитина, яка стала свідком домашнього насильства, є також постраждалою стороною.
Якщо не згадувати про наведену вище Стамбульську конвенцію, в ЄС також захищають і права дітей та дослухаються до їхньої точки зору. «Діти мають право просити не бути відокремленими від дорослих, яких вони знають і які здатні взяти на себе відповідальність за догляд», – йдеться на сайті Європейської комісії. Це на випадок, якщо ви справді вірите, що дитину у вас можуть забрати, якщо вас кривдить член родини.
«Я не знаю мови/законів країни»
Це ще один фактор, який стримує постраждалих від домашнього насильства. Однак, як пояснюють у Ла Страда-Україна, в більшості країн ЄС є універсальний телефонний номер екстреної служби допомоги – 112. Там працюють оператори, які знають українську мову та можуть оперативно допомогти чи підказати, що потрібно зробити, аби захистити себе від домашнього насильства
Авторка: Ірина Небесна
