ПІДТРИМАТИ НАС
Допомога
ЗСУ

«Хто про жінок говорить, да?: як українські чоловіки розповідають про подвиг дружини під час війни

Цю статистику ми часто наводимо, однак вкотре до неї повернемося, бо вона є базовою щодо гендерного питання під час війни. Понад 4 млн українців досі залишаються за кордоном, з них 90% – жінки та діти.  Чоловіки, які через обмеження воєнного часу не мали можливості виїхати з країни зі своїми сім’ями, чоловіки, які пішли воювати, – вони почали публічно говорити про дружин, які змушені були рятуватись від війни разом sз дітьми. Нехай це поки що поодинокі випадки, але вважаємо важливим написати про це
СПЕЦПРОЄКТИ
СПЕЦПРОЄКТИ

Про «подвиг дружини» першим у фейсбуці написав журналіст, а тепер боєць ЗСУ Дмитро Крапивенко:

«За півроку в армії я, скажу чесно, не зробив нічого значного чи видатного. А вона... вивезла дітей з Києва, який щільно бомбили і обстрілювали. Західний напрям був заблокований, манівцями, через мільйон блокпостів з двома дорослими дітьми і двома кицьками! Три доби до польського кордону. Швидко знайшла престижну добре оплачувану роботу. Відшукати комфортне житло в переповненому біженцями Любліні - дикий квест, але тобі і це під силу. Дозвілля, спортивний гурток для молодшого, а заким і школа, приробіток для старшої - все це зробила ти, я міг тільки мугикнути щось схвальне в телефон. Пишаюся тобою. Дякую тобі за твій подвиг!»

Цей допис перепостив письменник і тепер також боєць ЗСУ Артем Чапай, який свого часу встиг побувати татом у декреті. Принагідно він написав і про свою дружину.

«Сама, сама відповідальна за ще два дитячих і одне собаче життя, поки я звитяжного не роблю ні**я (до уваги замполітів: матюк - цитата класика). Виїхати, знайти житло, знайти роботу, а ще школа німецька і паралельно українська, стоматологи й ветеринари. Але хто про жінок говорить, да?».

Про жінок справді говорять нечасто у контексті похвали та гордості. Переважно вони самі розповідають про те, що вдалося зробити, облаштовуючи побут за кордоном, або про проблеми, з якими стикнулися в чужій країні. Жінки розповідають про пережите. Жінки вислуховують критику, бо виїхали, бо досі не повернулися, бо (вставте ваш варіант). Однак обидва досвіди – важливі і їх варто озвучувати та проговорювати.

В одному зі своїх подкастів про життя під час війни психолог Володмир Станчишин пояснював, що різниця досвідів, які отримують чоловік, який залишився в Україні, та дружина, яка виїхала за кордон із дітьми, надзвичайно різниться, тому їх варто проговорювати, аби не втрачати емоційного зв’язку. На прикладі своєї родини він розповідав, як складно було облаштувати життя наново йому і з якими викликами стикалася його дружина: курси німецької мови, оформлення документів, дитсадки для дітей, спілкування з іноземцями, аби пояснити їм ситуацію в нашій країні, та навіть занурення в історію та культуру країни, в якій ти тепер вимушено живеш, – все це потребує ресурсу. 

Піклування про батьків та дітей, загалом родину, виховання, – це те, чого суспільство чекає від жінки, тим паче під час війни. Тому не дивно, що цю працю нечасто помічають та гідно цінують. Тож показово, що про неї публічно висловлюються люди, яких читають і до яких дослухаються сотні-тисячі українців

Ірина Небесна

НАД ПРОЄКТОМ ПРАЦЮВАЛИ
Ірина Небесна, фактчекерка По той бік гендеру
Ірина Небесна, фактчекерка По той бік гендеру
АКТУАЛЬНІ НОВИНИ
01 / 01