Міт про Берегиню та чому йому не місце в новинах про воїнок
Попри те, що ми сприймаємо берегиню ледь не як праслов'янське божество, у пантеоні її немає. Але якщо пошукати в гуглі, то вам одразу ж покаже легенду про Берегиню, яку можуть вивчати 5-класники. У тексті прямим текстом цього немає, але з рядків про те, що Берегиня живе зі Сварогом в одній хаті, вкупі зі Сварожичами, можна подумати, що вона – дружина бога-коваля. Хоча традиційно нею вважають Ладу.
У тому ж тексті пояснюють основну функцію: «Берегиня була богинею Краси і захисницею її. І пішла по Землі слава про Берегиню як захисницю Білої Хати. І стали люди її віншувати і молитись їй, захисниці дому людського від чорних сил». Авторства легенди не вказують.
Однак самому мітологізованому поняттю про берегиню – не понад тисячоліття, як іншим слов'янським божествам, а якісь пару десятиліть – він виник наприкінці 80-х. Бо образ Берегині – штучно створений. Про це, зокрема, ще на початку 2000-х писала в своїх статтях докторка історичних наук Оксана Кісь:
«Появою Берегині і стрімким поширенням завдячуємо насамперед творчості українських письменників-народників – Василю Рубану та Василю Скуратівському. Доволі швидко ця ідея і сам образ Берегині – символ жінки-матріарха – здобули значну популярність і почали використовуватись не лише письменниками чи публіцистами, але й пропагуватись громадськими і політичними діячами. Попри очевидну еклектичність образу Берегині, що містить фрагменти архаїчних поганських вірувань у Велику Матір-Землю, матріархатного міту, елементи християнського маріїнського культу, а також залучає окремі фольклорні мотиви та риси літературних персонажів, він розглядається як одвічний, втілене осердя жіночої ідентичности українки».
Гаразд, скажете ви. З легендами все зрозуміло. А як же стародавні візерунки для вишивки? Там же є символи Берегині. Етнологиня Світлана Китова досліджувала це питання, спілкувалася з багатьма вишивальницями. Жодна з них не знала про символ берегині. Те, в чому вбачають силует жінки на вишивках, найімовірніше – стилізоване дерево життя.
Як підсумовує у своїй статті кандидатка історичних наук, антропологиня Юлія Буйських: «У фольклорно-етнографічних матеріалах XIX — початку ХХ ст., зібраних на теренах України, відомостей чи бодай згадок про «берегинь» немає. ... Не знайдено жодного усного тексту від носія місцевої традиції про «берегиню». Будь-які «реконструкції» образу «давньої богині берегині» на основі малої кількості однотипних згадок... є неприйнятними з точки зору усталених наукових практик».
Напередодні розпаду совка, також активізувалися національні рухи, які були зацікавлені показати відмінності між українцями та росіянами. Пошук власної ідентичності сприяв тому, що отака мітологізація, замість того, щоб допомогти жінкам отримати певний соціальний статус, натомість зробила все навпаки – на десятиліття приховала значні проблеми: домашнє насильство, неможливість обирати професію, натомість все мало бути в рамках схеми: сім’я-діти. Нічого більше.
«Міт Берегині – ідейний наркотик, самообман, спосіб втечі від жорстокої реальности, де жінка – зневажена, експлуатована, безправна, безмовна, у світ мрії – де весь український космос обертається навколо Жінки-Берегині, що гордо стоїть на постаменті. Цей міт суттєво перешкоджає українському жіноцтву усвідомити власні проблеми і перспективи у суспільно-політичні сфері», – писала Оксана Кісь у 2002 році.
Через 20 років після цього, коли жінки разом із чоловіками воюють, цей міт про берегинь роду все одно просочується. Навіть коли ми говоримо про захисниць, які свідомо пішли боронити рідну землю.
Як розповів керівник Офісу президента Андрій Єрмак, серед звільнених 17 жовтня з російського полону – 35 захисниць із Збройних сил України, 32 – з Військово-морських сил, 12 – з ТРо, вісім – із Нацгвардії (з них двоє – з «Азову»), п’ятеро – з Державної спеціальної служби транспорту, четверо – з Держприкордонслужби і 12 цивільних.
«Серед звільнених були й дівчата, незаконно ув‘язнені [на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей], які потрапили в полон ще до широкомасштабного вторгнення. Люди сиділи з 2019 року в псевдореспубліках за "надто проукраїнську позицію", яка виражалась в перевезенні гуманітарки для дітей-сиріт, надумані "шпигунство" та "тероризм"», – написав Єрмак.
Вони — реальні, їхній вклад у незалежність нашої країни – неоціненний. І вартують вони точно більшого, ніж характеристики через штучно створений міт про берегинь
