ПІДТРИМАТИ НАС
Допомога
ЗСУ

Потреби жінок на війні як і в чоловіків, тільки послуги мають бути гендерно орієнтованими

Із початком бойових дій на Сході виявилося, що в українській армії жінкам доступна хіба що робота кухарки, швачки, у кращому разі – медикині. Багато дівчат служили на бойових посадах, а в документах були записані обслуговувальним персоналом. Це помітила аеророзвідувальниця та ветеранка Марія Берлінська й ініціювала соціологічне дослідження, яке мало визначити кількість жінок на війні, їхні потреби та виклики. Згодом це все переросло у велику, інформаційну, правозахисну кампанію «Невидимий батальйон», а пізніше – у потужний жіночий ветеранський рух
СПЕЦПРОЄКТИ
СПЕЦПРОЄКТИ

Тоді довели, що жінки можуть вправно воювати

2015 року вперше порушили тему присутності жінок в українській армії: з’явилася велика кількість інтерв’ю з бійчинями, активістки організували фотовиставку військовослужбовиць у Міністерстві оборони, Верховній Раді та в Представництві органу ООН-Жінки в Україні й зняли фільм «Невидимий батальйон».

– Марія, Андріана та інші ветеранки почали рух grassroots (з англ. «коріння трави») – низові суспільні ініціативи, які потім держава ухвалює на виконавчому рівні як певну політику. Проєт «Невидимий батальйон» – це приклад, коли жінки самі почали працювати над тим, щоб вийти з поля невидимості, – каже виконувачка обов’язків голови ГО «Жіночий ветеранський рух», парамедикиня батальйону «Госпітальєри» Катерина Приймак

Восени 2017 року в Україні авторка та продюсерка Марія Берлінська разом із режисерками Іриною Цілик, Світланою Ліщинською й Аліною Горловою презентували документальну стрічку «Невидимий Батальйон», який мав на меті зламати гендерні стереотипи, довести, що жінки теж можуть вправно воювати. 

Із депутатками Іриною Сусловою, Марією Іоновою, Оксаною Сироїд ветеранкам вдалося домогтися ухвалення Закону №6109 щодо гендерної рівності в армії. Документ набрав чинності в червні 2018 року та відкрив для жінок 63 бойові посади. 

Бійчині ініціювали створення ГО «Жіночий ветеранський рух», щоб допомогти жінкам, які повертаються з війни й дати їм можливість реалізуватися.

Місія цієї спільноти – розбудова демократичного суспільства на досвіді сильних жінок, які відстоюють свої права. 

Жіночий ветеранський рух у партнерстві з «Невидимим батальйоном» впроваджували інструкцію з протидії сексуальним домаганням спільно з Генштабом та Юридичною сотнею.

До повномасштабного вторгнення в Жіночому ветеранському русі було 500 дівчат, зараз їх чисельність подвоїлася. Це медикині, парамедикині, військовослужбовиці, ветеранки, волонтерки, громадські активістки. 

«Жіночий ветеранський рух» мав п’ять осередків: Бахмутський, Запорізький, Львівський, Черкаський, Одеський. Зараз не всі осередки активні, бо багато дівчат пішли воювати, а решта активно допомагає армії.

Одним із основних напрямків роботи об’єднання була психологічна реабілітація та консультація ветеранок. Спільнота впроваджувала навчальні програми та працювала в напрямку адвокатування. Серед її здобутків – те, що 2019 року дівчата вперше змогли навчатися в ліцеї Івана Богуна.

Активістки Жіночого ветеранського руху відкрили школу соціального підприємництва для ветеранок, адже одна з основних потреб жінок, які повернулися з війни, – фінансова незалежність.

Громадська організація відстоює права жінок як у цивільному житті, так і всередині армії.

– Ми дотичні до змін у законах про декрет для військових та дисциплінарні порушення для жінок. Домоглися змін для ветеранів і ветеранок у санаторно-курортному лікуванні: тепер є жіночі палати й на здоров’я бійчинь звертають більше уваги. Разом із Центром громадянських свобод ми «протягнули» закон про воєнні злочини, – розповідає Катерина Приймак.

Зараз у Збройних силах України на військових посадах служать понад 40 тисяч жінок. 8 тисяч із них – офіцерки.

Понад п’ять тисяч жінок перебувають у зоні активних бойових дій. Серед них – командирки батарей, взводів, відділень безпілотної авіації, а також снайперки. І всі вони потребують правової підтримки та захисту.

Зараз виживають і допомагають армії

Катерина Приймак розповідає, що першим викликом на початку повномасштабної війни 24 лютого стало збереження громадської організації, бо половина команди пішла на війну. 

– Лишилася я та моя колега Олена Ломачинська. Першим інстинктом було – знайти якийсь великий штаб та об’єднатися з іншими людьми. Мені пощастило, бо допомагала моя посестра «Куба», також активістка Жіночого ветеранського руху. До нас приєдналися колеги, знайомі, цивільні люди, і так ми почали працювати як Волонтерський штаб швидкого реагування, – каже Приймак.

Зараз спільнота допомагає не лише бійчиням, а й чоловікам. Організація масштабувала роботу та працює за кількома напрямками.

– У пріоритеті у нас зараз глобально виживання – це якнайбільше допомагати армії. А у війську перевагу надаємо жінкам та жіночим підрозділам. Але й побратими в нас є, ми завжди комунікували з іншими ветеранськими організаціями. Тож є активний напрямок – допомога війську, – розповідає Катерина Приймак. 

Ще один напрямок роботи – гуманітарний. Учасниці та учасники бойових дій від 2014 року передбачали цю війну й були до неї більш психологічно готові. Тож вони відчувають відповідальність, бо суспільство потребує військових із досвідом і їхніх порад у певних ситуаціях. 

– Хоча я нещодавно їздила на ротацію в Херсонську область і скажу, що весь попередній військовий досвід – це дуже мало. Я була, можна сказати, у найнебезпечніших місцях 2014-15 років, це шахта Бутівка, Піски. І там за рік своєї служби загалом переживала те, що за день на Херсонщині. Бої інтенсивні, ситуація напружена, – резюмує Катерина. 

Серед ініціатив ветеранок – навчання для військових, закриті курси польотів на дронах, а також виготовлення БПЛА.

– У нас не так багато зброї, тому плануємо розвивати цей напрямок. Можливість воювати за допомогою цих пристроїв суттєво рятує ситуацію. Тому в нас є відділення, де талановитий інженер із КПІ Максим Шеремет розробляє дрони та системи скидання, – розповідає Катерина Приймак.

Одним із чи не найпроблемніших напрямків роботи організації залишається реабілітація військових. 

– У нас досі немає єдиного сценарію реабілітації. Але ми з Міністерством справ ветеранів та експертами і лікарями працюємо над гайдлайном для первинної медичної ланки, щоб не пропустити якихось проблемних моментів, пов’язаних зі службою у війську, – каже бійчиня.

Зараз комунікація та взаємодія з органами державної влади ускладнена, і багато ініціатив громадської організації стали на паузу. До повномасштабного вторгнення активістки ветеранського руху разом із Генштабом та Юридичною сотнею створили інструкцію з протидії сексуальному насильству в Збройних силах України. Досліджували медичні проблеми у війську. 

Жіночий однострій

Насправді у жінок такі самі потреби на війні, як і в чоловіків. Просто послуги мають бути гендерно орієнтованими, як-то надання певних гігієнічних засобів. 

– Наші люди на службі готові багато з чим миритися. Але якщо говорити про жіночий одяг, то це не стільки про зручність, а про наслідки для здоров’я. Бо якщо перетискаються судини якісь, то це може вплинути на здоров’я органів малого тазу. Річ у тому, що дівчат мають прийняти як кадровий потенціал. Серед жінок також багато людей, які мають навички, які підходять для війни, – поячснює Приймак.

Тому питання забезпечення жіночою формою стоїть надзвичайно гостро. В Україні зараз над цим працюють Ірина Никорак та команда Arm women now, а також ініціативна група «Безбар’єрність» при Офісі президента.

У «Жіночому ветеранському русі» відкрили власний швейний цех та розробили лекала для жіночої військової форми. Зараз створюють тестові примірники такого строю. 

– Нам розробили лекала відомий дизайнер Станіслав Бітус та конструкторка Ганна Суворкіна. Ми плануємо відшити щонайменше 250 комплектів. Через фандрайзинг долучатимемо і суспільство. У нас завдання – не лише пошити, а якось сприяти тому, щоб жіночою формою забезпечували, – розповідає Катерина Приймак. 

За її словами, в ізраїльській армії жінки можуть міняти частини військового строю, тобто обирати верх та низ різного розміру. Крім того, форма має елементи, за допомогою яких її можна підігнати відповідно до будови тіла.

– Навколо теми гендерної рівності в нашій армії дуже багато маніпуляцій. Складно сказати, де на оцінку твоєї роботи впливають стереотипи, а де – конкретні претензії як до професіоналки, – каже бійчиня.

Приклади печерного сексизму в нашому війську зберігаються й досі. Подекуди командування ставить дівчат окремо від чоловіків. Деякі військові звертаються не за іменем та званням, а «дєвушка».

– Жінкам потрібно прагнути до професійності – це цінуватимуть, — вважає Катерина Приймак. —  Нам потрібно готуватися до сценарію, коли всім треба мати якісь базові навички військової служби. Але армія має стати контрактною й професійною. І якщо жінка пройшла чіткі критерії суворого відбору, як чоловік, ніхто не сумніватиметься, чому вона у війську small logo

Авторка: Наталка Сіробаб

НАД ПРОЄКТОМ ПРАЦЮВАЛИ
Наталка Сіробаб, журналістка По той бік гендеру
Наталка Сіробаб, журналістка По той бік гендеру
АКТУАЛЬНІ НОВИНИ
01 / 01