«Привіт, чому не відписуєш?»: чому сталкінг – це не залицяння
На перший погляд ну що тут такого страшного? Яке ж тут насильство? Це ж просто людина проявляє увагу, як вміє. Відповідаємо: це психологічне насильство. І це страшно. Тому що повідомленнями людина, яка вам неприємна чи якій ви просто не можете відповісти взаємністю, затягує вас у розмову, хоч ви цього і не хочете, а подарунками пробує вами маніпулювати. Ось ця історія: коли вам пишуть: «Привіт, як справи?», навіть якщо ми неохоче дамо відповідь, етикет вже наштовхує нас на неприємну думку, що ми повинні також спитати, а як справи у співрозмовника. Навіть якщо нам до цього байдуже. А там слово за слово – і вас вже втягують у бесіду.
І це просто слова. А тепер згадайте, що відчуваєте, коли для вас щось роблять, хоч ви про це не просили? Дуже часто – що це зобов’язує як мінімум бути чемною/им з людиною, яка проявляє до вас увагу. Навіть якщо ця людина вам геть неприємна. Ну, але ж он квіти приніс/каву купила.
Але життя це не про схему «ти мені – я тобі». Турбота про іншого не потребує плати і не чекає, коли ж її нарешті оцінять.
Насильство є, а статті нема
В Україні немає статистики щодо сталкінгу. Наразі такого поняття немає і на законодавчому рівні, однак маємо надію на ратифіковану нещодавно Стамбульську конвенцію, де під статтею №33 є саме запобігання та покарання за психологічне насильство, а у статті №34 йдеться саме про переслідування.
Під час воєнного стану, коли ми особливо болісно реагуємо на втручання інших у наше життя, проблема сталкінгу також нікуди не поділася. Особливо зважаючи на те, як пришвидшилися процеси пошуку «своїх» людей. У декого – щоб встигнути набутися разом, у декого – просто через страх самотності в такий складний період. Зважаючи на те, що під час «ковідного» карантину випадки домашнього насильства почастішали на третину, можна сміливо говорити, що в умовах війни почастішають і випадки сталкінгу.
Не жертвуйте своїм душевним спокоєм заради того/тієї, хто не пильнує ваш
Однак в Україні часто і сексуальні домагання спримають як залицяння, що вже казати про сталкінг, який часто проявляється у надокучанні «безневинними» повідомленнями та дзвінками. Чому це не прояв уваги і чому не варто це ігнорувати, пояснюємо.
«Людина просто хоче сподобатися»
Так, людина хоче сподобатися. Саме тому вона максимально часто пробує зав’язати розмову. В усіх месенджерах, навіть в тих, якими ви не користуєтеся, а просто там зареєстровані. І якщо ви не відповідаєте в одному, то вона пише в інший. Все, мовляв, для вашої зручності. Людина не хоче зрозуміти, що їй не відповідають, бо не хочуть спілкуватися, а за непрошений подарунок дякують лише тому, що це ввічливість, а не прояв взаємності.
Якщо увага іншої людини для вас неприємна, скажіть про це. Іноді кожен із нас може поводитися як сталкер, бо ж нас вчили проявляти ініціативу, а чоловіків і поготів – добиватися «дами серця», це ж так романтично. І ось наслідок. Дехто досі вірить, що «ні» – це «так», просто не відразу.
«Не звертай уваги і він/вона відчепиться»
Різниця між сталкером та людиною, яка просто проявляє симпатію, в тому, що сталкеру ваші почуття в принципі нецікаві. Це про владу та контроль над іншою людиною. Де вона була, що робила, з ким, чому не з ним/нею. Тому ні, не відчепиться.
А не звертати уваги, якщо ви постійно в стресі, – нереально. Та й це не допоможе, адже якщо людина займається сталкінгом, то вона шукатиме інші методи цю увагу привернути, якщо не працюють попередні. Не відписуєте в месенджері – напише в телеграмі. Не відписуєте взагалі – зателефонує. Не відповісте на дзвінок – напише листа чи надішле подарунок на вашу адресу. Не відреагуєте – прийде і дочекається вас або під офісом, або й під домом.
«Я просто погано пояснила/пояснив»
Якщо людина, від надміру уваги якої ви страждаєте, говорить англійською, а ви – французькою, то так, існує варіант, що вас справді неправильно зрозуміли. В іншому випадку якщо після слів «я дуже вдячн/а/ий за увагу, але вона мені неприємна та дискомфотна, тому я прошу припинити її проявляти» людина робить вигляд, що не почула, то справа таки не в поясненні. А в небажанні чути вашу відмову.
Якщо ви попросили не писати вам і відмовилися від походів на каву, а натомість людина начебто жартома шле вам квіти, бо «про квіти ж мови не було» – то це не про оригінальність, а про небажання миритися з реальністю.
«Людина ж не винна, що я їй подобаюся»
Абсолютно. А ще відмовою ображати майже завжди незручно. Ну як так: людина вас оцінила, а ви її чомусь ні? Негарно виходить. Але так буває. Не все в житті є взаємним. І це нормально. Так, пояснити, що увага є зайвою і розставити всі крапки над «і» – складно, але це в інтересах обох сторін. Однак якщо навіть після цього активність не зменшується, робіть висновки.
«Не хочу ображати, тому краще потерплю»
