Від фільтрації до депортації: як гендер і вік впливають на ставлення російських окупантів до полонених українців

Автор: Даниїл Задорожний

Депортація

Анна (ім’я змінене на прохання героїні) на початок вторгнення мешкала в селищі біля Маріуполя. Вона просить його не вказувати, оскільки частина її сім’ї досі перебуває в окупації. Під час бойових дій вона з родиною весь час перебувала у бомбосховищі, тижнями з нього не виходила. В середині березня російські військові знайшли їх та змусили сісти в автобуси, щоб, як вони сказали, «поїхати у безпечніше місце». 

Однак вивозили лише жінок, дітей, підлітків, чоловіків літнього віку та тих, хто міг підтвердити, що у них багатодітні сім’ї. Решту чоловіків лишали у бомбосховищах і Анна їх потім не бачила. Одному чоловіку, який не міг пересуватися сам, не дозволили поїхати разом із дружиною, яку насильно повезли з рештою людей.

Спершу їх відвели у зруйновану школу неподалік від бомбосховища, а потім — у сусіднє село, де українок на деякий час розмістили перед відправкою на фільтрацію. Умови там, розповідає Анна, були відносно нормальні: питали, чи потрібні комусь індивідуальні засоби гігієни, наприклад, прокладки, була можливість переодягти дітей.

«Тут вперше проявилась так звана турбота російської держави про жінок та дітей. І на кожному етапі комунікації з росіянами був цей момент "турботи про дітей", яка страшно дратувала. Коли ми були у місці, яке вони зробили своєю частиною, то вони роздавали дітям, які тижнями нормально не їли, тисячі печив. Починали з ними якось невміло загравати, бавитись. Мовляв, ось, діти на першому місці, треба зберегти жінок та дітей. А чоловіків наших вони лишали у бомбосховищах, хоча самі казали, що там залишатися небезпечно. Тобто нас треба берегти, а їм вмирати можна, так? Далі я не бачила тих чоловіків, які з нами були й згодом дізналась, що їм ще тиждень не дозволяли виходити й вони проходили якусь окрему фільтрацію», — каже Анна.

Коли Анна проходила фільтрацію, то поряд із нею сидів чоловік, який в якийсь момент просто уважно подивився на військових, що вони робили. Вони це помітили, підійшли до нього, поставили обличчям до стіни, почали його принижувати, знущатися з нього. 

«Я взагалі не зрозуміла, чому це відбувається. Я спитала, чи зі мною вони теж так робитимуть, я ж також на них дивилася. І вони нічого конкретного не відповіли, тільки розсміялися, нормально зі мною заговорили. В мене склалось враження, що вони з ним так тільки через те, що він чоловік», — розповіла Анна.

Різниця у ставленні проявлялась не лише через гендер, а й через вік, продовжує згадувати Анна. На одному з етапів фільтрації тебе фотографують, беруть відбитки пальців, розпитують про позицію до української влади, до військових, про родичів, чи є якийсь зв'язок з «Правим сектором». І коли вони почали питати про це все Аннину бабусю, вона у якийсь момент просто перестала на них реагувати. На що росіяни розсміялися і почали між собою переговорюватись, що вони займаються якоюсь маячнею, даремно її розпитують і додали, що її, «стару жінку», взагалі про рецепти треба питати, а не про політику. 

Після того як депортовані проходили фільтрацію, їх везли у бік російського кордону. Дорога була складна, люди всю ніч стояли на кордоні в автобусах і не можна було нікуди вийти, навіть у туалет. І десь після 9 годин стояння на кордоні жінки самоорганізувалися та вийшли сперечатися з російськими військовими, що в них багато дітей, їм та самим матерям треба кудись ходити у туалет. Військові відповідали, що якщо вони продовжать обурюватись, то буде ще гірше. Але зрештою дозволили ходити у туалет на якийсь пагорб неподалік, на який у темряві важко було піднятися. Аннина бабуся розтягнула ногу, намагаючись туди піднятися. 

Також Анна розповіла, що коли її знайому на російському кордоні допитував співробітник ФСБ, то він дуже зацікавився її особистим життям. Щоб тебе не відправили у російські «центри для біженців», потрібно було підтвердити, що ти їдеш до конкретної людини в росії. І коли ФСБ-шник дізнався, що дівчина їде до колишнього і їхня різниця у віці була близько 20 років, то дуже зачепився за це і почав знущатися з цього факту. Натякав, що такі взаємини — це «неправильно», «ненормально», що так не можна, що дівчина надто юна для таких стосунків і що це була не «любов», а «використання» з боку чоловіка, давав різні поради з цього приводу, вказував, що з Анниною подругою «щось не так». Особисте життя українки зацікавило ФСБ-шника найбільше з усього і розмова на цю тему тривала у кілька разів довше, аніж сам допит. 

До іншої знайомої Анни, коли та була на фільтрації у Безіменному (Донецька область), приставали, як вона вказувала, чеченці. Вони розпитували її, чи не хоче вона з кимось з них одружитись, бо «дуже гарна». Дівчина відчувала себе дискомфортно і намагались їм нічого не відповідати. Зрештою, вони її лишили.

«Коли ти потрапляєш до фільтраційного табору, то тобі ніби спершу треба довести, що ти не "нацистка". Але після цього все одно до чоловіків зберігається інше ставлення, росіяни накладають на них якийсь маскулінний образ "терориста". І їх, на відмінну від жінок, роздягають, шукаючи татуювання чи якісь інші ознаки, що вони військові. Якщо раніше, коли українці намагалися виїхати з росії після депортації, їх допитували, то жінок — ні», — розповіла Анна. 

Фільтрація

Про схожі відмінності у ставленні окупантів до українців/ок в залежності від їхнього гендеру розповідає волонтерка Наталія, яка на момент вторгнення перебувала в Естонії. Вона співпрацює з організаціями, які допомагають депортованим покинути РФ («Друзья Мариуполя», «Helping to leave», «Проездом»), а також з групою волонтерів у самій Росії.

За словами Наталії, навіть на кордоні з РФ вже при виїзді в іншу країну, після всіх фільтраційних процедур, до чоловіків ставляться прискіпливіше. Її знайомий автоволонтер каже, що якщо він перевозить жінок, то це одне, а якщо з ними буде чоловік — то неодмінно доведеться чекати, поки росіяни його перевірятимуть перш ніж випустити з РФ. 

Так, наприклад, затримали одну пару в Івангороді, яка провела разом весь шлях від депортації з України, через фільтрацію і до виїзду з РФ у Естонію. Всі документи у них були однакові. Але у російських прикордонників чоловік викликав підозри, що він «незаконно перетинав кордон» і через це вони 10 днів «перевіряли» його, перемістивши у відділення поліції, хоча у пари було відеопідтвердження, як вони разом минали попередній російський кордон з Україною. Дівчина всі ці дні чекала його і ходила на суди.  

«Це такий гендерний стереотип, що жінка не може бути військовою, небезпечною чи щось таке. До жінок вони ніби намагаються ставитись краще. Я знаю українку, яка була на 7-му місяці вагітності. Коли її вивезли з Маріуполя у фільтраційний табір під окупованим Донецьком, до неї ставлення було кращим, ніж до інших. Якщо чоловіки та бездітні жінки іноді спали на вулиці, бо місця на всіх не було, для вагітної виділили окрему кімнату з матрацом та ліжком», — каже Наталія. 

Але ставлення росіян міняється, якщо є підозри у проукраїнській позиції чи у зв’язках з українськими військовими. Наталія перебуває у контакті з маріупольчанкою з 10-річною дитиною, яка не пройшла фільтрацію і якій не дозволяють покинути Маріуполь. Все через те, що жінка займається татуюваннями й окупанти впевнені, що вона робила татуювання українським військовим. Вона хоче покинути місто, у неї немає грошей, проблеми з житлом, але її не випускають.

«Хоча, якщо виходити з логіки російської влади, то Маріуполь — це частина Росії після псевдореферендумів, хіба не так? То які фільтраційні табори, чому там є кордони, який "дозвіл на виїзд" їй потрібен? А робити російський паспорт вона не хоче», — додає волонтерка.

Українка Анастасія Бортнік поїхала на окуповані території, щоб вивезти свою свекруху зі звільненого на сьогодні села Стрілеча на Харківщині. Згодом її затримали росіяни і, зателефонувавши її чоловікові, українському військовому, катували її на відео, намагаючись дізнатись, чим він займається в армії. На щастя, Анастасію змогли врятувати з російського полону. 

«Росіяни дивляться зв’язки з родичами і якщо виявиться, що є щось для них підозріле, пов’язане з ЗСУ, то ніхто не соромитимемся й жінку бити чи шантажувати. Я знаю родину: дружина, чоловік та дитина. І чоловік розповідав, що при ньому під час фільтрації били і його жінку, і його дитину, щоб він у чомусь їм признався. Я не знаю, наскільки це часто, але такі випадки до нас доходять. Треба відзначити, що до нас доходять умовні "хеппі-енди". Люди, які зникли чи яких замучили — ми не знаємо, скільки таких випадків, на жаль. Є "табори" для тих, кого "відфільтрували", тобто для полонених фактично. Про них я нічого не знаю — окуповані території для на сліпа зона», — розповіла Наталія. 

Патріархат

Наостанок Анна відзначає патріархальність нинішньої російської влади, яка проявляється і у ставленні до громадянок іншої держави: «росіяни почали вивозити жінок та дітей з окупованих територій ще до повномасштабного вторгнення. В цьому проявляється державний патріархат Росії з його начебто "турботою" про жінок та дітей, "традиційними цінностями". Також це схоже на якусь асиміляцію, наголос на тому, щоб жінки та діти лишалися у РФ і їх там "підтримуватимуть"».

Ще у серпні у Росії опублікували указ, за яким депортованим українкам начебто допомагатимуть грішми: «Вагітним жінкам встановлено одноразову виплату в 10 тисяч рублів (близько 6 тисяч гривень, — авт.), при народженні дитини — одночасно 20 тисяч. Щомісячна виплата біженцям на кожну дитину складе 4 тисячі рублів, а якщо дитина під опікою або піклуванням — 15 тисяч рублів»