Фейкові новини — друга війна біженців

*На горішньому фото: відео, яке зняв ультраправий активіст Жан-Ед Ґанна (в кадрі на передньому плані), що називає афганців "кузенами талібів".

Авторки: Марі Боетон та Маріан Меньє (Франція)

Менторка: Енн Пуаре

Вони втекли з Ґази, Кабула, Києва чи Тегерана, щоби знайти мир у Франції. Проте тут вони стають мішенню змонтованих відео та псевдорепортажів. Нові атаки невидимих агресорів.

Сеґре-ан-Анжу, гамір 4 листопада 2025 року вже стихає. Алам, Госейн, Камаль, Сафі й Ібрагім¹ сідають просто на землю, колом, за кілька кроків від входу до супермаркету Leclerc. Афганські біженці звикли збиратися тут наприкінці дня, після покупок, аби приготувати легкий підвечірок. Вони жартують на пушту, сьорбаючи Red Bull. Четверо з них невдовзі заступають на зміну. Працюють уночі (з 19:00 до 4:00 ранку) на місцевому харчовому підприємстві: обслуговують обладнання. Оплата скромна, темп напружений, але вони не нарікають. Вони — вцілілі з пітьми. В Афганістані ці тридцятирічні жили під постійною загрозою талібів, чия жорстокість не вщухала впродовж останніх 20 років, хай навіть владу вони захопили знову лише в серпні 2021-го. Аби вижити, мусили втікати. Алам, із чорним як смола волоссям і пронизливим поглядом, обрав емігрувати до Франції "заради свободи та братерства!" Госейн, усміхнений попри виразні темні кола під очима, перетнув Іран, Туреччину та Європу, переховуючись у контейнерах. "Тут дуже добре. Дуже-дуже добре!" — каже він ламаною французькою та підносить великий палець угору. Після тернистих шляхів вигнання — лагідність Анжу.  

Миттєве поширення в соціальних мережах

Та саме 4 листопада 2025 року їхнє життя різко змінилося. Жан-Ед Ґанна, молодий ультраправий активіст із муніципальної ради Сеґре, таємно знімає їх перед супермаркетом, звинувачуючи в тому, що вони "тиняються", "нічого не роблять" і бувають тут "щовечора". Він викладає відео в TikTok із заголовком: "Набридло жити з кузенами талібів навіть у найвіддаленіших куточках країни…". Ролик тривалістю 22 секунди миттєво поширюють у колах ультраправих і навіть поза ними. Алам дізнається про нього від колеги, який натрапив на відео, гортаючи стрічку соцмереж. "Ми тоді дуже злякалися. Дуже-дуже", — каже він із широко розплющеними очима. Постати утриманцем, ще й ісламістом, — гіршого він уявити не міг.

"Для них це була паніка. Спершу, зрозуміло, вони перестали спати через це", — розповідає Бертран Евен, волонтер, який викладав французьку мову Аламові та його товаришам після їхнього прибуття до Франції.

Через чотири місяці тривога не зникла. Алам, Госейн та інші тепер із острахом очікують суду над ультраправим активістом в Анже. Жан-Ед Ґанна має постати перед ним 6 травня на прокуророву вимогу за "підбурювання до ненависті". Обвинувачений, з яким нам вдалося зв’язатися, визнає, що використав вислів "нічого не робити", описуючи невелику групу афганців як тих, що "годинами сидять на асфальті". Він також наполягає на тому, що вважає їх "кузенами талібів", посилаючись на нібито дослідження щодо шлюбів між родичами в Афганістані. "Ліга прав людини" долучилася до справи як цивільна позивачка. Якщо не станеться несподіванок, самі афганці ймовірно не виступатимуть у суді. Страх нікуди не зник.

"Як вони можуть спокійно з’явитися там? Сама лише їхня присутність біля супермаркету спричинила цю огидну расистську образу з національним і міжнародним резонансом", – зітхає їхній адвокат, метр Жан Барі.

Мимовільні герої поганого сценарію

Відео досі можна знайти онлайн. Ультраправого активіста зобов’язали видалити його з TikTok, але перед тим, як виконати це, він закликав підписників поширювати ролик далі: "Описувати реальність заборонено! Оскільки правда заважає, прошу вас максимально її просувати". Вірусний ефект спрацював на повну, ще більше загостривши вразливість афганців. Відео переглянули понад два мільйони разів, і воно навіть перетнуло кордони. Його побачили… аж у їхній країні. "Моя родина його бачила. Вони не розуміють. Питають, що я зробив поганого", — бідкається Госейн. Те саме з Аламом. Досі для рідних вони були прикладом успіху, а тепер мають вигляд хуліганів. І після пережитого пекла стикаються з новою формою небезпеки на землі, яку уявляли спокійною. Її причина — фейкові новини.

"Стати якомога непомітнішими"

У цифровому форматі вірусні, іноді складно сконструйовані фейкові новини використовують біженців як дієвий інструмент для викриття нібито надмірів імміграції. Самі ж біженці не можуть захиститися. Вони не знають права та ще менше орієнтуються в механізмах адміністративної системи. Навіть гірше — побоюючись депортації, не наважуються привертати до себе увагу, перебуваючи в украй нестабільному становищі. Їхня доля — мовчки терпіти, наодинці або разом із близькими. Це також спосіб самозахисту.

"Після пережитого насильства багато біженців прагнуть стати якомога непомітнішими, не турбувати, щоб уникнути проблем із владою", — пояснює клінічна психологиня центру Primo Levi Люсія Блей. Така реакція зумовлена також і глибоким страхом — коли тебе вважають винним, коли тобі не вірять.

"Цей страх деякі з них уже переживали, коли подавали заяву на отримання притулку і мали доводити те, що пережили у своїй країні, — додає Люсія Блей. — У частини з них це лише посилює травму".

2024-го фейкові новини знову продемонстрували тенденцію бити по найуразливіших — цього разу на шкоду близько 190 вигнанцям зі сходу Демократичної Республіки Конґо, Сомалі, Бурунді та Руанди. Увечері 26 лютого того року асоціація Emmaüs Solidarité селить цих біженців, які отримали притулок на Майотті, у студентському гуртожитку, який надала держава. Він розташований у парку замку Ґриньйон, що в департаменті Івелін. Тривалий час там містилася школа AgroParisTech. Того ж дня голова партії "Національне об’єднання" Жордан Барделла іронізує в соцмережах: "Нелегально потрапте на Майотту — і вас перевезуть до метрополії та поселять у замку XVII століття!" Його підписники миттєво поширюють допис. Наступного дня інша представниця ультраправих, Маріон Марешаль Ле Пен, реагує на платформі X і заявляє про присутність "майже 300 африканських мігрантів, щойно прибулих із Майотти" у "перлині нашої спадщини та історії". "Наші замки сьогодні перетворюють на табори для мігрантів", — обурюється вона. Цифра перебільшена, термін "мігранти" підмінює термін "біженці" — статус, наданий у межах юридичної процедури, шкільні кімнати плутають із самим замком. Але це, уже не вперше, не має значення: фейкові новини, які Маріон Марешаль Ле Пен повторить наступного дня на своєму YouTube-каналі, ширяться мережею. І вже 3 березня ультраправі активісти з’являються у Ґриньйоні, запускають димові шашки та вигукують расистські гасла в маєтковому парку. "Біженці боялися, що активісти на них нападуть", — згадує Лотфі Ванезар, керівник Emmaüs Solidarité. І хоча їхнє перебування мало тривати кілька місяців, держава скорочує його, щоби запобігти новим інцидентам. Людей переселяють у регіон.

Негайна евакуація або повторна травматизація вигнання

Таке ж рішення ухвалять інституції півтора року потому в Шарантон-ле-Пон. Наприкінці минулого літа розходиться поголос, ніби мешканців Ґази розмістили безпосередньо в будівлі мерії цього невеликого міста в департаменті Валь-де-Марн. Це буцімто привілейоване ставлення 12 вересня в інформаційному рядку засуджує CNews. "У Шарантоні містяни не хочуть приймати біженців із Ґази, поселених у мерії", — стверджує цей телеканал, який не відповів на наші запити. Соцмережі вибухають. Мер спростовує інформацію, називаючи її "політичною маніпуляцією": палестинців у мерії ніколи не селили.

"У разі поспішної евакуації країна, яка надає їм притулок, вже не видається безпечним прихистком, яким вона повинна була бути. Термінове переселення інколи знову активує травму вигнання — втечі з батьківщини, яка часом відбувалася за лічені години", — пояснює Люсія Блей.

Інструмент пропаганди

Також фейкові новини можуть завдати біженцям таких принижень, яких вони ніколи не могли б уявити. Фаїза Наджар, яка прибула з Ґази до Канади 2024 року, пережила це на власному досвіді. У липні 2025-го на торонтівському летовищі вона зустрічала своїх чотирьох дітей і сімох онуків, які досі залишалися в анклаві. Невдовзі світлини та відео їхньої зустрічі з понад 300 000 переглядів розійшлися соцмережами з коментарями щодо її огрядної зовнішності, яку використовують для заперечення масового недоїдання в анклаві. "Для мене як для матері це було просто нищівним", — зізналася вона AFP.

Маніпуляція зовнішністю, через яку постраждала Фаїза Наджар, — не поодинокий випадок. Інших вихідців із Ґази також висміювали в соцмережах, залишаючи коментарі на кшталт: "Гладкі, як поросята, ці палестинці" або "Які гарні пухкенькі немовлята". "Голод у Ґазі?"… У війні зображень між Ізраїлем і ХАМАСом така фейкова новина стає методом. Контекст того періоду дає змогу краще зрозуміти: минулого липня зростає обурення, адже мешканцям Ґази загрожує голод, а водночас вантажі з гуманітарною допомогою від міжнародних організацій стоять на вʼїзді до анклаву. Критикований Ізраїль заперечує будь-яке блокування, як і сам факт голоду, попри те, що ООН підтвердила його 22 серпня. Атаки на зовнішність Фаїзи Наджар мають на меті зміцнити ці заперечення — і роблять це вкрай ефективно.

"Дієва фейкова новина зазвичай спирається на певний набір уже наявних упереджень, — пояснює фахівець Арно Мерсьє², який викладає інформаційні науки в Університеті Пантеон-Ассас. — Вона розповідає про те, що вже існує, не вигадуючи нічого, що не мало би культурного підґрунтя". У цьому випадку — це підозра щодо біженців, стосовно яких існують численні стереотипи, які посилилися на тлі конфлікту між Ізраїлем і ХАМАСом.

Інша мешканка Ґази, яку також висміювали в соцмережах через її надмірну вагу, останньої миті відмовилася від публікації свого свідчення після тривалої розмови з нами. Імовірно через страх знову запустити цей механізм.

"Тікаючи зі своєї країни, деякі біженці інколи відчувають втрату контролю над власною долею, — додає Люсія Блей. — Фейкові новини можуть це відчуття відновити, адже через них людина стає об’єктом чужого дискурсу. Саме "інший" контролює наратив. Вигнанець же позбавлений голосу — і змоги розповісти власну історію".

Підірвати довіру до інформації

Фейкові новини підривають довіру не лише до тих, кого вони використовують, а й до тієї аудиторії, на яку спрямовані. У вигнанні всі опоненти авторитарних режимів чудово це знають. За найменшої нагоди їхню боротьбу дискредитують у соціальних мережах.

Арно Мерсьє пояснює, у чому полягає підступність механізму фейкових новин: "Вони поволі вводять отруту сумніву. Накопичуючись, створюють враження, що вже неможливо відрізнити правду від брехні. Усе стає підозрілим".

Подібно до далекобійної зброї, дезінформація допомагає Росії завдавати ударів далеко за межами поля бою. Українські біженці в Західній Європі, зокрема у Франції, опиняються серед найуразливіших. Від імітацій адміністративних циркулярів до фальшивих репортажів — кампанії дезінформації множаться з однією метою: "відрадити українців від повернення до своєї країни", — пояснює Володимир Когутяк із Парижа, віцепрезидент Світового конґресу українців. Це спосіб послабити Київ на всіх рівнях — не лише військовому й економічному, а й демографічному.

Апелюючи до відлякувальної перспективи мобілізації, ця фейкова новина має на меті спонукати українців просити притулку у Франції, щоб уникнути призову. Захист, який вони можуть отримати в такому разі, справді вберігає їх від фронту, але водночас позбавляє можливості повернутися до України. І це на відміну від тимчасового захисту, який багато хто обрав і має змогу здійснювати поїздки між Францією та Україною, щоб оформити документи чи відвідати родину.

Трагічна пастка

Вдаючи, що захищає, фейкова новина насправді прагне надовго віддалити людей від їхньої батьківщини. І прирікає їх на почуття провини, яке додається до почуття провини за втечу, що неминуче супроводжує кожного вигнанця. А що як я ще й зашкодив свої спільноті власною довірливістю через те, що покинув її? Саме в таку трагічну пастку потрапила жінка, якій Москва зрештою дозволила забрати тіло її сина, загиблого на окупованій частині Донбасу. Вона не змогла поїхати, не маючи змоги покинути Францію через статус біженки, отриманий після того, як повірила фейковій новині.

"Ми постійно інформуємо українців у Франції про переваги тимчасового захисту, пояснюючи, що притулок доречний лише в дуже конкретних випадках", – нагадує Володимир Когутяк.

З Афганістану, України чи Ґази — біженці стають мішенню не стільки через те, ким вони є, скільки через те, що уособлюють. Проте інколи, хоча це трапляється рідше, атаки є персональними та походять із їхньої ж батьківщини. Мета — дискредитувати цих людей у країні, що їх прийняла. Деякі сирійські біженці у Франції зазнали відверто сфабрикованих оббріхувань з боку режиму Башара аль-Асада. Те саме стосується й частини іранців, які виступають проти режиму аятол.

Як-от 42-річна Махтаб Горбані. Ця поетеса з тендітними плечима та прямолінійною манерою висловлюватися завжди відкрито виступала проти теократичної влади. Від юності вона несла свої феміністичні переконання як прапор і до тридцяти вже тричі побувала у в’язниці. 2016 року, коли їй загрожувало четверте ув’язнення, вона вирішила втекти з країни разом із семирічною донькою. Рішучий крок.

Відтоді, перебуваючи у Франції, вона не припиняє викривати режим: виступає у школах, Сенаті, на сцені поруч із журналістами Charlie Hebdo… Попри тисячі кілометрів, що відділяють її від Тегерана, вона продовжує боротьбу разом із співвітчизниками, що залишились у країні. Вона брала участь у паризьких демонстраціях на підтримку руху "Жінка, життя, свобода" й активно виступала за визнання "Корпусу вартових ісламської революції" терористичною організацією.

Переслідувана Тегераном навіть у Франції

Агенти режиму стежать за нею… й у Парижі. "Одного разу невідомі навіть проникли до моєї квартири: порвали книги, розбили пляшки з алкоголем… і нічого не вкрали!" Очевидне попередження. Із часом атаки змінили характер. У соцмережах почали масово з’являтися повідомлення, що ставлять під сумнів її опозиційність. "Це абсурд! У деяких повідомленнях зазначено, що я не була ув’язнена в Ірані, що мої книги там не заборонені. Це нісенітниця!"

Чому такі звинувачення? "Аби змусити мене замовкнути. Дискредитують, аби мене більше не запрошували і я не могла викривати режим".

Махтаб вирішила подати скаргу на автора тієї публікації. За шість місяців вона так і не отримує жодної відповіді від правосуддя та поступово змиряється: "Ці фейкові новини оприлюднюють із закордонних профілів. Мене попереджали, що процедура буде довгою та складною…" Але ж не безнадійною — особливо з добрим адвокатом? "Але я вигнанка, мати-одиначка, письменниця — як мені оплатити його?" Чи продовжить все ж вона боротьбу? Обіцяє, що так. Її погляд виказує сумнів.

Ці повідомлення виходять далеко за межі простого наклепу — під загрозою сама  ідентичність. "В усій цій брехні мене виставляють протилежною до того, ким я є насправді. Вони заперечують моє минуле, мою боротьбу". І її жертви також: ув’язнення, вигнання, розлуку з близькими.

"Втекти зі своєї країни — означає почати з нуля. Навіть нижче нуля! Коли я приїхала до Франції, ми з донькою жили в кімнаті площею 6 м². Без туалету, без холодильника. Ось що таке вигнання…"

І є ще болючіше: втрата рідної мови. "Перською я можу висловлюватися як письменниця та поетеса. Французькою — мій словниковий запас як у дитини. Це жахливо". І тепер вона змушена виправдовуватися перед чутками. Найбільше ж Махтаб боїться, що ці фейкові новини можуть зруйнувати її майбутнє в Ірані у разі зміни режиму — адже вона часто повторює: "Якщо режим впаде — я вже зібрала валізу!"

Оригінальну публікацію можна прочитати на сайті La Croix.

Примітки

1. Імена змінено. 2. Автор книги «Слова дезінформації та маніпуляції», Presses universitaires du Midi, 140 с., 12 євро.