Забута вулиця: страчені без права на вшанування

*Горішнє фото: непозначена вулиця біля Ремісничого центру в Брчко

Автор: Едвін Канка Чудич (Боснія та Герцеґовина)

Менторка: Надіна Маличбеґович

За 30 років після війни в Боснії та Герцеґовині світлина страти двох цивільних у Брчко, що здобула нагороду, стала одним із найвідоміших візуальних доказів воєнних злочинів у країні. Утім місце, де жостоко вбили Гайрудина Музуровича та Гусейна Кршо, так і лишається непозначеним. Інституції тамтешнього округу досі не відповіли на ініціативи встановити меморіальну дошку в цій частині Брчко, у самому середмісті.

Ремісничий центр є одним із найвелелюдніших у місті. Тераси кав’ярень заповнюються від самого ранку. Люди зупиняються біля вітрин, заходять до магазинів і ювелірних крамниць, спілкуються, сидять. Поруч розташована будівля колишнього Комісаріату громадської безпеки, нині — Інспекція округу Брчко. Тут же й готель Posavina та дорога, що веде до прикордонного пункту з Хорватією. Усе відбувається у звичному ритмі. Ніщо не вказує на те, що саме на цьому місці понад три десятиліття тому вбили двох мирних боснійців — Гайрудина Музуровича й Гусейна Кршо.

Попри те, що злочин задокументований, а виконавця засудили, вулиця, де сталося вбивство, так і не отримала меморіалізації.

Остання розмова

У жовтні 2025 року Чамілу Музурович поховали на міському кладовищі Івіці у Брчко. Як і багато інших боснійських родин із Санджака, Музуровичі шукали прихистку на півночі Боснії після злочинів, які четники скоїли в Чорногорії. Вона прожила тут до 99 років. Останніми днями була прикута до ліжка й так і не дізналася правди про свого сина Гайрудина. Знала лише, що він загинув під час війни.

"Ти шукаєш свого брата?" — часто запитувала Чаміла свою доньку Шугру, найстаршу з п’яти дітей. Відповідь була короткою, або ж її не було зовсім. Як зізналася сама Шугра, вона так і не змогла розповісти матері все, що знала про братове вбивство. Сьогодні, через 33 роки після його смерті, вона уникає проходити вулицею, де Гайрудина востаннє бачили живим.

Шугра згадує останню телефонну розмову із братом на початку травня того ж року. Гайрудин тоді переховувався в безпечному місці поблизу Брчко. Вони думали — лише на деякий час, поки ситуація не заспокоїться. Більше сестра ніколи не бачила брата.

Суперечливі відомості про братове вбивство

Шугра Ахметович і її сімʼя нічого не знали про Гайрудинову смерть до 1997-го, коли свідок Елез Мустафич повідомив подробиці вбивства. Він розповів їй, що у травні 1992 року бачив, як двох чоловіків вивели з будівлі Комісаріату громадської безпеки. Одним із них, як стверджував Елез, був Гайрудин Музурович, іншим — Гусейн Кршо.
Згідно з його свідченням, Горан Єлисич відвів їх до Ремісничого центру й убив. "Сербський Адольф", як він сам себе представляв жертвам, був керівником концентраційного табору Luka, де боснійських і хорватських цивільних ув’язнювали, катували та вбивали.

Вона ніколи не говорила про це з матір’ю — так само, як і про фотографії, що зафіксували злочин у Ремісничому центрі. Саме ці світлини згодом стануть одним із ключових доказів убивства.

Фотографії між доказом і пропагандою

Серія світлин фіксує страту — від того, як бранців виводять, до кадрів їхніх тіл на бетоні впізнаваної вулиці Ремісничого центру. Завдяки цим знімкам убивство Гайрудина Музуровича та Гусейна Кршо стало одним із найвідоміших візуальних доказів воєнних злочинів у Боснії та Герцеґовині.

Для родин жертв ці фотографії стали першим доказом того, що сталося. "Мій старший брат просто закричав і сказав: "Мамо, ось тато". Ми підійшли й побачили ці зображення", — згадує Мустафа, син убитого Гусейна Кршо.

Одначе спосіб подачі цих світлин суперечив їхньому змістові. Знімки супроводжував коментар, який стверджував, що "сербський поліціянт стріляє в мусульманського снайпера", таким чином представляючи жертву як нападника. За свідченням Нерміна Суляґича, який на той час перебував у поліційній будівлі як затриманий, також були спроби подати подію як страждання сербського цивільного населення — через заздалегідь інсценовані сцени для медій.

"Одна молода дівчина, героїня такої плівки, неповнолітня на вигляд, стояла навколішки біля труни, прикрашеної квітами, і вдавала, що оплакує мертвого брата, нібито вбитого за "визволення" міста Брчко".

Фотографіями, які сьогодні є ключовим доказом злочину, на час їхнього створення послуговувалися як пропагандистським інструментом. Про обставини, за яких вони з’явилися, досі дискутують, але достовірних доказів на підтвердження різних версій бракує.

Задокументований злочин, неідентифіковані жертви

У Міжнародному кримінальному трибуналі для колишньої Югославії Горан Єлисич визнав, що скоїв тринадцять убивств, у яких його обвинувачувала прокуратура. Під час війни він хизувався, що вбив значно більше боснійців і хорватів у Брчко. 1999-го його засудили до 40 років ув’язнення. Через два роки вирок набрав остаточної чинності. Це було найсуворішим покаранням від Гаазького трибуналу на той час. Горанову поведінку вирок охарактеризував як підлу, звірячу та садистську. Гайрудинове та Гусейнове імена не згадали, хоча їхнє вбивство стало одним із ключових доказів у судовому процесі.

"Під час того судового процесу ішлося про невстановлених осіб, загалом. Не було конкретики — ні облич, ні імен і прізвищ, ні їхніх родин. Ніхто про це не говорив", — наголошує Мустафа, вкотре нагадуючи, що вулиця, де вбили його батька, досі не має жодного меморіального знака.

Останки двох убитих чоловіків виявили 2006-го у вторинному масовому похованні в Гориці поблизу Брчко. Із тієї ж могили ексгумували прах щонайменше ще 144 жертв. Ким вони були, установив ДНК-аналіз. Наступного року їх перепоховали на міському цвинтарі Івіці. У Гусейна залишилися дружина та двоє синів. За сім місяців після його смерті народився третій син, якого назвали на батькову честь.

Непозначене місце злочину

Місце, де вбили Гайрудина Музуровича та Гусейна Кршо, навіть через 33 роки після злочину залишається непозначеним.

"Коли мені було найважче, коли я інколи проходила повз — там була кебабна. І там стояв столик, саме на тому місці, де, згідно зі знімком, мій брат лежав у крові", — говорить згорьована Шугра, не приховуючи невдоволення через те, що в Ремісничому центрі досі немає жодного меморіалу, хоча всі у Брчко знають, що тут трапилося.

Мустафа теж обурений: "Ми ніколи не просили допомоги, проте хотіли, щоби бодай хтось одного дня прийшов і сказав: чи не заперечуєте ви, якщо ми оприлюднимо ці зображення?"

Представники боснійських політичних сил при владі декларативно підтримують меморіалізацію, утім зазначають, що без консенсусу всіх членів відповідної комісії ухвалити таке рішення неможливо. Ми намагалися отримати пояснення від політиків двох інших народів, однак вони відмовилися обговорювати цю тему. Десять запитів, надісланих депутатам сербських і хорватських партій у Скупщині округу Брчко, на завершення цього матеріалу лишилися без відповіді.

"Схоже, що існує неформальне рішення місцевої влади, згідно з яким питання меморіалізації так чи інакше вже вважають вирішеним, — зазначає Йована Коларич з белградського Фонду гуманітарного права. — Спорудили пам’ятники для учасників протиборчих армій та один для цивільних жертв війни. Мовчання довкола ініціативи щодо окремого вшанування пам’яті про вбивство Гусейна Кршо й Гайрудина Музуровича ґрунтується на припущенні, що цивільні жертви вже охоплені цим меморіалом".

Родини вшановують річницю злочину

Покладаючи квіти та читаючи суру Аль-Фатіху, Шугра й Мустафа 2024 року вперше вшанували річницю вбивства в Ремісничому центрі за підтримки UDIK.

"Якщо я забуду це місце, інші забудуть його ще швидше", — підсумував Гусейнів син.

Чамілина донька мовчки плаче. "Ти шукаєш свого брата?" — вона не може забути ці материні слова, позначені болем через те, що та не дочекалася весілля свого сина: воно мало відбутися саме в місяць його вбивства.

Запис у Шугриному блокноті, де занотовано дату та місце братового вбивства, із часом вицвітає. У справедливішому світі, думає вона, їхні імена мали би викарбувати на пам’ятнику біля входу до Ремісничого центру. Але там немає ані меморіальної дошки, ані будь-якого іншого знака. Наче Гайрудина Музуровича та Гусейна Кршо ніколи не вбили.

Світлина їхньої смерті облетіла світ.

Вулиця залишилася без вшанування їхньої пам’яті.

Оригінальну публікацію можна прочитати на сайті oslobodjenje.ba.