"Спробуй рабство, тобі сподобається". Чому священники не йдуть із УПЦ МП
Авторки: Альона Маліченко й Любов Величко (Україна)
Менторка: Вікторія Кобиляцька
У перший день навчання в Чернігівській духовній семінарії на уроці біблійної історії двадцятирічний Віталій сміливо підняв руку. Він знав відповідь на запитання про Старий Заповіт, адже читав Біблію і Євангеліє з дитинства. Та ініціативність юнака обрізав гнів викладача: "Ти что тянєш руку?! Ти что, самий умний?! Что ето за дєрзость такая?!"
Юнак знітився: "У цей момент я зрозумів, що тут виховують духовних імпотентів. І що тут, у Московському патріархаті, за ініціативу будуть карати. Знаю, що рабство для багатьох людей простіше. Не треба думати, виконуй — і все. Мені повторювали ще не раз: "Ти спробуй рабство, воно тобі сподобається". Але я вільний філософ".
Віталій не зламався. До семінарії він вступив після армії і був значно старшим за своїх одногрупників. Адже сюди брали переважно дітей після школи, в ідеалі після дев’ятого класу, щоб закладати "правильні" основи із "чистого аркуша".
"Ніхто не приходив і не казав: “Зараз я вас тут зомбувати буду”. Спочатку ви це не розумієте, бо ви не сторонній спостерігач, — розповідає священник. — Тим паче ви прийшли туди добровільно. Хочете життя цьому присвятити. До того ж церква — це організація, на якій великими літерами написано, що тут за доброчесність і за чесноти: послух, смирення і таке інше. І ти не очікуєш, що під цією вивіскою якісь погані люди просто маніпулюватимуть тобою, твоєю свідомістю, твоєю вірою".
Допитливий за своєю природою Віталій шукав однодумців серед монахів і священників. І питав не про політику, а про духовне, про досвід спілкування з Богом: "Коли я казав, чи ви відчуваєте Бога, чи ви чули його колись, чи ви спілкувалися з ним, вони навіть не розуміли, про що я. А потім запитую: "А яка ваша улюблена книга з Біблії?" Біблія — це ж збірник книг. Вони на мене великими круглими очима дивилися. Як казав один єпископ, “мнє не нужни умниє, мнє нужни послушниє".
Озираючись назад, Віталій каже, що формувати проросійські погляди йому починали з уроків історії: "Нам розповідали так, що історія нашої церкви неодмінно пов’язана з Москвою. Проміжку між хрещенням Київської Русі й анексією Київської митрополії наче не було. У них така історія: хрестилися, тут прийшли монголи, знищили Київ і Київську Русь. Усі переселилися мирно на північ, і там уже Москва з’являється. І все, ми дружно живемо тут із Москвою".
Попри це, для Віталія церква була і залишилась ідеалом, де восхваляють чесноти і забувають про все мирське, матеріальне. Після 20 років його богослужіння в маленькому селі на Чернігівщині на куполах двохсотрічного дерев’яного храму так і не заблищало золото. Хоча могло заблищати.
