Воєнне дитинство: від Балкан до України

Авторки: Ірина Синельник (Україна) і Маїда Салканович (Боснія та Герцеґовина)

Ментори: Аїда Черкез та Олексій Гуцол

Вразливість дітей під час війни — поза сумнівом, незалежно від часу й країни, де вони мешкають. У 1990-х роках на Балканах діти обмінювалися наклейками з військовою тематикою, що пасивно призвичаювало їх до армії та популяризувало військо. Сьогодні в Україні їх вербують через соціальні мережі для встановлення вибухових пристроїв і розвідування військових цілей.

У 1993 році, коли відбувався розпад Югославії, Бранка Вієрда знаходила розраду у звичайному дитячому ритуалі. Сидячи за обіднім столом разом із батьком, вона ретельно вклеювала колекційні наклейки в паперовий альбом. Але його заповнювали не футбольні зірки чи мультиплікаційні герої. Альбом "Cro Army" ("Хорватська армія"), який випустила хорватська кондитерська компанія "Краш", містив зображення військової техніки, знаків розрізнення підрозділів і націоналістичних гасел.

"Дивлячись на це тепер, я розумію, що воно не мало призначатися дітям", — згадує пані Вієрда. "Однак тоді це працювало: залучало дітей і мотивувало їх у певному сенсі брати участь у війні".

Через десятиліття, за тисячі кілометрів, інша війна виявляє набагато небезпечнішу форму залучення дітей.

Усіх їх вербували російські спецслужби за допомогою пропаганди в соціальних мережах. Використання дітей у війні — не нове явище. Змінюється лише те, наскільки легко їх можна знайти, завербувати та перетворити на інструменти насильства — від тихої нормалізації конфлікту в повсякденному житті до прямої участі за допомогою цифрових технологій.

У цьому матеріалі розповідаємо про паралелі війн у колишній Югославії та Україні щодо їхнього впливу на дітей і підлітків. 

Югославія 1990-х років: нормалізація конфлікту через гру

Під час конфліктів 1990-х років, що відбувалися на Балканах, психологічна мобілізація населення часто була спрямована на дітей. Воєнні повідомлення органічно впліталися в повсякденні ігри через те, що історики називають "банальним націоналізмом" — витончені, буденні наративи, покликані формувати етнонаціональну свідомість.

Для маленької Бранки колекціонування наліпок "Хорватська армія" було схоже на громадянський обов’язок. Це вкорінювало військову термінологію в її повсякденне життя та виховувало почуття гордості. Івана Поліч, історикиня і професорка Флоридського державного університету, зазначає, що альбом набув культового статусу в Хорватії.

"Він став частиною повсякденного життя дітей і сприяв засвоєнню військової термінології та культури", — говорить Поліч.

Наклейки "Хорватської армії" розробили так, щоб вони були веселими і цікавими, а не просто мілітаризованими. Це пояснює, чому вони іноді перетинали кордони і їх збирали діти, що не належали до цільової етнічної групи.

"Цей аспект вказує на природне прагнення дітей до розваг, яке в цьому випадку не мало нічого спільного з національною символікою, пов’язаною з альбомом", — зазначила Поліч.

Ідеологія, втілена у вихованні та навчанні

Історик Едін Омерчич вважає, що воєнна пропаганда в Югославії, спрямована на дітей, була продовженням попередніх моделей мілітаризованих повідомлень, орієнтованих на юну аудиторію. Він стверджує, що багато дитячих книжок, оповідань та пісень містили ледь помітні націоналістичні підтексти.

"Заклик до зброї не лунав публічно чи відкрито, наприклад, через телевізійні новини, — сказав Омерчич. — Він досягав дітей у Югославії протягом усього їхнього дитинства".

Він наводить приклади піонерів, яких багато хто з українців теж пам'ятає. У соціалістичній Югославії, як і в СРСР, піонери були членами загальнонаціональної дитячої організації, що пропагувала соціалістичні цінності, колективну ідентичність та лояльність до держави. Зазвичай діти вступали до організації у віці близько семи років під час церемонії ініціації, що проводилася в початкових школах.

Поза межами класу пропаганда підкріплюється за допомогою культурних та медійних форматів — від фестивалів і конкурсів малюнків до літніх таборів та телевізійних програм, які спонукають дітей відтворювати офіційні наративи. "Це створює середовище, в якому агресивна війна Росії подається як нормальне або навіть героїчне явище", — підкреслює Ольга Юркова, співзасновниця StopFake.org.

Цифрова ера: соціальні мережі як інструмент залучення

Поява смартфонів знищила фізичні бар'єри між пропагандистами та молоддю. У  війні в Україні, що триває, діти вже не є лише "випадковими жертвами" чи пасивними споживачами націоналістичних ЗМІ; їх активно вербують як диверсантів.

Побачивши брак ідеологічних прихильників у контрольованій урядом частині України, російська розвідка переорієнтувалася на використання фінансової вразливості та наївності підлітків. Зараз небезпека чатує безпосередньо в дитячих спальнях, ховаючись за сяйливими екранами. Використовуючи такі платформи, як Telegram, TikTok, Instagram та онлайн-ігри, куратори поступово завойовують довіру неповнолітніх.

Цей прямий цифровий доступ призвів до низки жорстоких і тривожних інцидентів. За останні два роки Служба безпеки України (СБУ) викрила 240 неповнолітніх, завербованих російськими спецслужбами. Серед осіб, причетних до диверсій і терористичних атак в Україні, 30% є неповнолітніми.

Різні контексти мілітаризації

Історик та військовий експерт Михайло Жирохов, колишній директор школи з Донецької області, який виїхав звідти після початку окупації, вказує на освіту як одну з перших цілей російського контролю. Шкільні навчальні програми були швидко замінили російськими, які зображують Україну як «штучну» державу, а її уряд — як нацистський; ця наративну лінію послідовно підкріплюють державні видання.

"За умов окупації військові професії знову стали популярними, як це було за радянських часів. У випускних класах значна частина учнів вступає до військових навчальних закладів", — сказав він.

До речі, елементи мілітаризації також знову з’являються в деяких частинах Балкан, хоча й в іншому контексті. У березні 2026 року Хорватія офіційно відновила обов’язкову двомісячну військову службу, яку призупинили з 2008 року. Міністр оборони країни назвав основною причиною зміни в безпековій ситуації. "Ми спостерігаємо зростання різних видів загроз, які вимагають швидких та ефективних дій від широкої громадськості", — сказав він. Примітно, що понад половина першої групи з 800 призовників зголосилася добровільно.

У все більш мілітаризованому глобальному світі нормалізація провійськових наративів — особливо коли вони вбудовані в освітні системи та в популярну культуру — може формувати те, як молодші покоління сприймають конфлікти, потенційно впливаючи на їхню готовність брати в них участь.

В Україні діти страждають і через обстріли, втрати близьких людей, і через тривале переміщення та розрив звичних соціальних контактів, загальну соціальну і економічну нестабільність в країні. Доки триває війна, діти перебувають не лише у фізичній, а й психологічній, інформаційній небезпеці. Адже пропаганда знайде нові методи і підходи для маніпуляцій, і їхні наслідки будуть різними. Сучасні технології та діджиталізація життя також впливають на перебіг воєнних подій, через це діти стають ще однією ціллю й обʼєктом  пропаганди. 

Однією з функцій пропаганди під час війни є мобілізація, але механізми маніпулювання дітьми під час воєн у ХХІ столітті стали набагато більш прямими та небезпечними. Різкий контраст між Балканами 1990-х років і сучасною Україною ілюструє значну еволюцію: воєнна пропаганда перейшла від фізичних символів, що пасивно нормалізували конфлікт, до цифрових алгоритмів, які активно перетворюють дітей на зброю війни.

Оригінальну публікацію можна прочитати на сайті pechera.info.